52.Олігополістична конкуренція на світовому ринку, моделі визначення рівноваги на цих ринках. Оптимальної кількості фірм.

Припущення:

• Продукція може бути як однорідною, так і неоднорідною.

• Не чисельність продавців та чисельність дрібних покупців

• Вхід у галузь від повного блокування до абсолютно вільного

• Не існує індексу, який однозначно може кваліфікувати ринок як монополію. Але є індекси, що застосовуються для регулювання антимонопольної політики.

Модель Курно (графік) – це модель простої дуополії, – олігополії з двома фірмами, які виробляють однорідну продукцію. Кожна фірма вибирає обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів. Кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований, величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Обидві фірми приймають рішення одночасно. Ціна, яку фірми приймуть, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу.

Фірми максимізують прибуток, виробляючи оптимальний обсяг продукції, визначений за правилом , згідно своїх функцій реакцій.

Модель Бертрана (графік) описує ринкову ситуацію, за якої дві фірми, як і в моделі Курно, виробляють однорідну продукцію. Але змінюється стратегічний показник – фірми вибирають ціни, а не обсяги випуску. Цінова конкуренція змушує обидві фірми знизити ціну до рівня граничних витрат , за якої вони отримують нульовий економічний прибуток. Фірми досягають рівноваги Неша, яка у даному випадку є конкурентною рівновагою.

Модель Штакельберга (лідерства за обсягами) є модифікацією моделі Курно для випадку, коли одна з фірм є лідером, має більшу економічну силу і незалежну позицію, тому першою визначає свій обсяг виробництва. Інша фірма є аутсайдером, який здійснює стратегію пристосування та коригує свою поведінку залежно від вибору, зробленого лідером. У моделі Штакельберга фірма – лідер фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Рівновага Штакельберга є окремим випадком рівноваги Неша для домінуючої стратегії.

Модель дуополії з диференційованою продукцією застосовується до ситуації, коли олігополістичні фірми випускають диференційовану продукцію, і їм більш логічно у конкурентній боротьбі вибирати не обсяги, а ціни. Попит на продукцію кожної з двох фірм залежить від її власної ціни і ціни конкурента. Обидві фірми вибирають ціни одночасно, розглядаючи ціну конкурента як дану. У точці перетину кривих реакції встановлюється рівновага Неша.

24. Чим відрізняється теорія життєвого циклу продукту і порівняльних переваг в міжнародній торгівлі.

Цю теорію у 1966 р. сформував Реймонд Вернон. Подібною їй є модель технічного розриву, але вона не дає пояснення чому одні країни є технічними лідерами, а інші – імітаторами і коли саме це відбувається. Теорія життєвого циклу товару є можливість класифікувати держави за фазою життєвого циклу, в якій вони знаходяться.

1-й етап – поява нового продукту на ринку

2-й етап – зрілості продукту – формування основних характеристик продукту та технологічних процесів виробництва, зростає попит з боку іноземних покупців.

3-й етап – випуск стандартизованого продукту, коли товар вже можуть виробляти й інші виробники.

Теорія порівняльних переваг: Країна отримує прибуток від зовнішньої торгівлі, експортуючи товари, в виробництві яких ця країна має свою найбільшу відносну перевагу, а імпортує ті товари, у виробництві яких вона має найменшу відносну перевагу.

Основні припущення теорії порівняльних переваг:

1. У виробничому процесі використовується один ресурс – праця; кожна країна має фіксовану кількість ресурсів і всі ресурси ідентичні.

2. Фактори виробництва вільно рухаються між галузями (ціни на ресурси однакові).

3. Відсутність руху факторів виробництва між країнами. Внаслідок цього їхня ціна, очевидно, буде різною в різних країнах, а це є основою для розвитку міжнародної торгівлі.

4. Теорія порівняльних переваг базується на трудовій теорії вартості (відносна вартість продукту визначається кількістю праці, витраченої на його виготовлення).

5. Кожна країна використовує різні технології виробництва, але технологічний рівень виробництва залишається незмінним для кожної країни.

6. Виробництво товарів характеризується постійними видатками незалежно від обсягу виробництва товару, на кожну одиницю товару витрачається одна й та ж кількість праці.

7. Має місце повна зайнятість.

8. Ринок кожної країни функціонує при доскональній конкуренції.

9. Відсутність торгівельних бар'єрів між країнами.

10. Транспортні видатки (як внутрішні, так і зовнішні) дорівнюють нулю.

11. Світове господарство представлене двома країнами, які обмінюються двома товарами.

22. Країни А і Б формує митний союз.

Ми́тний сою́з — це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

- розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);

- створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);

- сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.