§ 4. Сукупні видатки та рівноважний рівень виробництва

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної економіки

застосовують поняття «рівноважний рівень національного виробництва», або «рів-

новажний ВВП». Рівноважний рівень національного виробництва — це такий його

обсяг, якому відповідають сукупні видатки, достатні для закупівлі усієї продукції,

виготовленої у поточному періоді.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці відбиває рівняння:

Ye = C + I + G + Xn,

де: Ye — рівноважний ВВП.

Дотримання цієї умови означає досягнення економічної рівноваги на товарних

ринках країни. Згідно з кейнсіанським підходом, рівноважний обсяг виробництва

може складатися і за неповної зайнятості ресурсів, наприклад, в умовах значного без-

робіття, тобто Ye буде меншим за рівноважний обсяг національного виробництва за

повної зайнятості ( e Y ).

У макроекономіці склалися два підходи до визначення економічної рівноваги: під-

хід «видатки — обсяг виробництва» (ґрунтується на зіставленні сукупних видатків і

реального ВВП) та підхід «витікання — ін’єкції» (ґрунтується на зіставленні витікань

із потоку «видатки — доходи» та ін’єкцій до цього потоку). Для простоти аналізу рів-

новажного ВВП у короткостроковому періоді робляться припущення: 1) в економіці

наявні надлишкові виробничі потужності та вимушене безробіття. Тому зростання су-

275

Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага

купних видатків збільшує обсяг виробництва, а не підвищує рівень цін; 2) усі заощад-

ження здійснюють домогосподарства (реально ж заощаджують і ділові підприємства).

Тому джерелом інвестицій виступають лише особисті заощадження; 3) аморти-

зація і чисті факторні доходи дорівнюють нулю. Тому валові інвестиції дорівнюють

чистим інвестиціям; 4) економіка країни закрита, тобто немає експортно-імпортних

операцій і відсутній державний сектор. Тому сукупні видатки охоплюють лише спо-

живання та інвестиції, тобто АЕ = С + І.

Із припущень 3 та 4 випливає, що ВВП, національний дохід, особистий дохід і ви-

користовуваний дохід дорівнюють один одному. Це означає: якщо ВВП країни стано-

вить 200 млрд. грн, то домогосподарства отримують у своє розпорядження саме дохід

у 200 млрд. грн, який використовують для споживання та заощадження.

Підхід «видатки — обсяг виробництва» ґрунтується на зіставленні сукупних ви-

датків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та

державного сектора рівноважний ВВП (Ye) дорівнює С + I. Незаплановані зміни

інвестицій у запаси визначаються відніманням від заощаджень запланованих інвес-

тицій. Коли ж сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (С + І > Y), відбувається

вилучення інвестицій із запасів (їхні зміни є від’ємною величиною). Інакше кажучи,

коли запаси зменшуються, підприємства у короткостроковому періоді пристосову-

ються до відсутності рівноваги між сукупними видатками і обсягом виробництва

шляхом збільшення виробництва й зайнятості. Коли сукупні видатки менші, ніж ре-

альний ВВП (С + І < Y), інвестиції у запаси зростають (зміна у запасах є додатною

величиною). Підприємства пристосовуються до зростання запасів (нерівноваги між

сукупними видатками і обсягом національного виробництва) зменшенням виробни-

цтва й зайнятості. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою

(C + I = Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це просте-

жується тоді, коли національна економіка досягає рівноважного ВВП, тобто досяга-

ється економічна рівновага. Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги,

коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі до-

ходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівно-

ваги можна записати у такому вигляді: фактичні видатки = заплановані видатки, або

Y = C + I. На рисунку 21.7 лінія під кутом 45° відображає точки, в яких виконується

умова економічної рівноваги. Рівновага досягається в точці Е2, де лінія запланованих

видатків перетинає лінію 45°. Цей графік називають «кейнсіанським хрестом».

Підхід «витікання — ін’єкції» ґрунтується на зіставленні витікань із потоку «ви-

датки — доходи» та ін’єкцій у цей потік. Витікання — це будь-яке витрачання доходу

не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку «ви-

датки — доходи» відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін’єкція — це

будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всере-

дині країни. Ін’єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт.

У підході «видатки — обсяг виробництва» увагу акцентуємо на тому, що безпосе-

реднім визначником рівноважного обсягу виробництва й зайнятості є сукупні видат-

ки. Це — прямий підхід до визначення рівноважного ВВП. На відміну від нього підхід

«витікання — ін’єкції» є непрямим. Проте він має свої переваги: вказує на нерівність

сукупних видатків та реального ВВП за всіх обсягів виробництва, крім рівноважного.

Нагадаємо, що згідно із нашими припущеннями ми розглядаємо закриту економіку,

в якій відсутній державний сектор і є лише один вид ін’єкцій (інвестиції) та один вид

витікань (заощадження).

276

Частина ІІІ. Макроекономіка

Заплановані видатки, С+І

266

250

234

230

450