§ 3. Інвестиції та фактори інвестування

Інвестиції — це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвести-

ції — це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капі-

тальних благ. Є три види інвестиційних видатків: 1) інвестиції в основний капітал;

2) Інвестиції у житлове будівництво; 3) інвестиції у запаси. Інвестиції в основний

капітал та в житлове будівництво називають капіталовкладеннями, тобто останні є

частиною інвестицій.

Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції — це вартість усіх ма-

шин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують

старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиції не є точним вимірни-

ком збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість

зношення капітальних благ. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з

валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чис-

ті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація. Єдиним джерелом

інвестицій є заощадження.

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку

(ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС). Інвестиції будуть приносити чистий прибуток

лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші при-

бутки в кожному наступному році, тобто, якщо зростає капіталовіддача:

ЧП = ВВ — (ПВ + ПП),

де: ЧП — чистий прибуток;

ВВ — приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями;

ПВ — приріст поточних витрат;

271

Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага

ПП — приріст податку на прибуток. Але інвестори спираються не на фактичний,

а на очікуваний чистий прибуток (ОЧП):

100%

ОЧП

ОНЧП

ЧІ

  ,

де: ОЧП — очікуваний чистий прибуток;

ЧІ — чисті інвестиції.

Зв’язок між реальною відсотковою ставкою і інвестиціями виражається формулою:

ВІ = –f (ВСр), ВСр = ВСн — темп інфляці.

Інвестиції в національну економіку залежать від q Тобіна — відношення ринкової

вартості функціонуючого капіталу до його відновної вартості.

R/P  aA(L/K)1 ,

де: R — вартість одиниці орендованого капіталу;

Р — ціна реалізації одиниці продукції фірми;

R/Р — реальні витрати на одиницю капіталу для виробничої фірми (реальною

вигодою від використання одиниці капіталу є МРК — додатковий обсяг продукції,

вироблений за допомогою цієї додаткової одиниці капіталу);

aA(L/K)1 — граничний продукт капіталу для функції Коба-Дугласа.

Це відношення відображає поточну та очікувану в майбутньому прибутковість

капіталу. Що більше значення q, то вища ринкова вартість функціонуючого капіталу

стосовно його відновної вартості і більші стимули до інвестування. Фірми не завжди

можуть мобілізувати кошти для фінансування інвестицій.

Витрати на одиницю капіталу = Pk·(r + h),

де: Pk — ціна купівлі одиниці капіталу;

r — реальна відсоткова ставка;

h — норма амортизації.

Реальні витрати на одиницю капіталу дорівнюють (Pk/P)·(r+ H). Отже, реальні

витрати на одиницю капіталу залежать від відносної ціни капітального блага (Pk/P),

реальної процентної ставки та норми амортизації h.

Позичкова фірма з кожної одиниці капіталу отримує реальний виторг (R/Р) і

несе реальні витрати (Pk/P)·(r + h) на кожну одиницю. Ухвалюючи рішення про об-

сяг свого капіталу, фірма порівнює виторг і витрати, а різниця між ними становить її

прибуток:

Реальний прибуток = R/P — (Pk/P)·(r+h).

Оскільки у стані рівноваги реальна позичкова ціна капіталу до рівнює його гра-

ничному продуктові, то можна записати:

Реальний прибуток = МРК — (Pk/P)·(r+h).

Отже, позичкова фірма вилучає при буток, якщо граничний продукт капіталу пе-

ревищує витрати на його одиницю. У цьому разі фірмі вигідно інвестувати, тобто

чисті інвестиції зростають. І навпаки, фірма зазнає збитків, якщо граничний продукт

272

Частина ІІІ. Макроекономіка

капіталу менший за витрати на його одиницю. Тоді фірма зменшує свій обсяг капі-

талу.

Найважливішим показником ефективності інвестиційного проекту є чиста по-

точна вартість (NPV) — різниця між поточною вартістю майбутнього виторгу і поточ-

ною вартістю майбутніх витрат на реалізацію і функціонування проекту впродовж

усього циклу його життя. Важливим показни ком є також внутрішній рівень віддачі —

процентна став ка, за якої доходи від проекту дорівнюють витратам на проект.

1 (1 )

n

t t

t

t

B C

NPV

 i





  .

де: Bt — вигода (виторг) від проекту в році t;

Ct — витрати на проект в році t;

i — відсоткова ставка;

n — кількість років життя проекту.

Проблема перетворення заощаджень (S) на інвестиції (I) пов’язана з тим, що за-

ощаджувачі та інвестори виявляються різними суб’єктами. Наприклад, найманий

працівник (лікар, учитель, токар, слюсар та ін.) заощаджує, але не інвестує. А, при-

міром, підприємства є водночас і заощаджувачами, і інвесторами. Тому і процес за-

ощадження (нагромадження) може не збігатися з процесом інвестування, отже обсяг

заощаджень може відхилятися від обсягу інвестицій. Остання обстави на порушує

рівновагу в економіці. Тому для суспільства завжди важливим є розуміння умов, за

яких заощадження і підприємств, і домогосподарств перетворювались би в інвести-

ції. Графічно взаємозв’язок між реальною нормою процента, заощадженнями та ін-

вестиціями зображено на рис. 21.5.

I1

r

r2

r0

r1

I2 S1 S = I S2 S, I

N

I S

Рис. 21.5. Взаємозв’язок реальної відсоткової ставки, заощаджень та інвестицій

Концепція рівноважної відсоткової ставки належить Альфреду Маршалу. Її осно-

вною ідеєю є роль відсоткової ставки, як елемента ринкового механізму завдяки яко-

му досягається рівновага — рівність заощаджень та інвестицій зумовлює рівновагу

на товарних ринках. На рис. 16 r0 — рівноважна відсоткова ставка, яка забезпечує рів-

273

Розділ 21. Сукупні видатки та економічна рівновага

ність заощаджень та інвестицій. Усі інші рівні крім r0 — нерівноважні: r1 — настільки

низька, що підприємці готові купити інвестицій у обсязі І1, але домогосподарства го-

тові заощадити лише S1 — на ринку виникає дефіцит ресурсів (S1 — І1), який зумов-

лює зростання відсоткової ставки до рівноважної; r2 — настільки висока, що домогос-

подарства готові заощаджувати S2, але попит підприємців на інвестиції лише І2 — на

ринку виникає надлишок надто дорогих ресурсів (S2 — І2), який зумовлює зниження

відсоткової ставки до рівноважної.

Концепція має один суттєвий недолік на який згодом вказав Дж. М. Кейнс — він

довів, що заощадження в першу чергу є функцією доходу і лише потім — відсоткової

ставки, натомість А. Маршал вважав заощадження функцією лише реальної відсо-

ткової ставки

Якщо зайняти позицію класичної (неокласичної) школи, то обсяг інвестицій не

є функцією від доходу, а залежать від процентної ставки. Тому графічне зображення

незалежності обсягу інвестицій від реального обсягу національного виробництва ма-

тиме вигляд горизонтальної інвестиційної прямої (рис. 21.6).

I

I1

I0

Y(ВВП)

Рис. 21.6. Інвестиційна функція (І1), яка залежить від рівня доходу, та функція автономних

інвестицій (І0)

Це означає автономність інвестицій. Таке припущення про незалежність інвес-

тицій від доходу не має безумовного значення. Це, по-перше, пояснюється тим, що

інвестиції здійснюються із прибутків підприємців. А величина прибутку залежить

від ЧНП та рівня доходу після сплати податків. Отже, зростання ВВП зумовлює

зростання інвестицій. По-друге, за низького обсягу національного виробництва і до-

ходу в економіці збільшується обсяг невикористовуваних потужностей, що гальмує

інвестиційну схильність підприємців.

Але зростання рівня доходу та виробництва означає зменшення цього надлишку

виробничих потужностей і появу стимулів до інвестування. Оскільки коливання діло-

вої активності насамперед впливають на інвестиційний попит (і тільки згодом на спо-

живчий) і на обсяг інвестицій суттєво може впливати держава, він є найдинамічнішим

елементом сукупного попиту (загальних витрат) і тому крива інвестицій набуде нового

вигляду (І1).Разом з тим, слід зазначити, що і незалежність інвестицій від доходу має

реальне місце в економіці. Пояснюється ця незалежність інвестицій від ЧНП такими

274

Частина ІІІ. Макроекономіка

факторами. По-перше, інвестиційні товари мають досить невизначений строк викорис-

тання. Так, верстат може служити і 10, і 15 років, а амортизаційною політикою строк

служби може бути встановлений 6–8 років. Залежно від того, оптимістично чи песиміс-

тично будуть налаштовані підприємці, інвестиції зростатимуть стрімко або повільно.

По-друге, ми уже знаємо, що обсяг інвестицій залежить від очікуваного рівня

прибутковості. Сам же поточний прибуток не є сталим, він підлягає коливанням, які

зумовлюють коливання інвестиційної активності.

По-третє, технічний прогрес, який значною мірою стимулює інвестиційний про-

цес, не є безперервним, що теж зумовлює коливання інвестиційного попиту.

І, на кінець, зміни в очікуваннях, які відбуваються зі зміною податкової, анти-

монопольної, грошово-кредитної, амортизаційної чи зовнішньоекономічної політи-

ки тощо, суттєво впливають на обсяг інвестицій. Окрім того, фондові біржі, які є чи

не найважливішими індикаторами для песимістичних чи оптимістичних очікувань

інвесторів, самі подекуди (через спекулятивні операції) зумовлюють значні коли-

вання рівня інвестицій. На рис. 21.6 показано за допомогою перетину інвестиційних

функцій І0 та І1 відхилення кривої інвестицій І1 вгору і вниз від кривої І0. Виходячи із

сказаного, можна зробити висновок: коливання обсягів виробництва значною мірою

залежать від обсягу інвестицій.

Для того щоб зіставити інвестиційні рішення підприємців з планами споживання

домогосподарств, потрібно виявити залежність обсягу інвестицій, який всі підпри-

ємства планують інвестувати, від обсягу потенційного доходу після сплати податків,

або потенційного обсягу виробництва в формі ВВП.