§ 2. Форми руху капіталу

У відповідності з міжнародною практикою фінансові ресурси, що залучають із-за

кордону, розділяють на офіційні й приватні. До офіційних належать безплатні по-

зики (дари) і кредити, що надаються іноземними урядами, державними організація-

ми, а також міжнародними фінансовими закладами (Міжнародний валютний фонд,

Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Євро-

пейський банк реконструкції і розвитку та ін.). В деяких випадках до офіційних ре-

сурсів включають кредити іноземних приватних (комерційних) банків, гарантовані

державними організаціями.

До приватних ресурсів відносять негарантовані на державному рівні кредити ко-

мерційних банків, різних посередників.

Капітал вивозиться у двох формах — підприємницькій і позичковій. В першому

випадку капітал розміщується в виробничі підприємства, а в другому надається у ви-

гляді позики підприємцям чи уряду країни-імпортера.

Розрізняють дві головні форми міжнародних інвестицій — портфельні та прямі.

Портфельні інвестиції — це винятково фінансові активи у вигляді облігацій та

акцій, які деномінуються у національну валюту. Переважного розвитку дана форма

міжнародних економічних відносин набула ще до І світової війни. Головним інвесто-

ром виступала Англія, яка була зацікавлена в отриманні у такий спосіб додаткових

природних ресурсів із менш розвинутих держав і колоній. Купуючи акції та облігації,

інвестор претендував тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові інвес-

тиції здійснювалися насамперед з допомогою банків чи інвестиційних фондів. Після

І світової війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише у 60-і роки.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капітало-

вкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються з допомогою

експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли

інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використо-

вуються, як правило, при створенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для вста-

новлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакету акцій.

У міжнародній практиці прямі інвестиції використовуються транснаціональними

422

Частина V. Міжнародна економіка

корпораціями у виробництві готових промислових виробів, видобутку сировини,

розширенні сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення

приватного капіталу.

Всього на початку 90-х років вивіз прямих інвестицій у світовій економіці переви-

щував щорічно суму у 200 млрд. дол. Серед найбільших експортерів капіталу — Япо-

нія, США, Франція, Німеччина, Великобританія. Із всього обсягу експорту прямих

зарубіжних інвестицій більше 95% припадає на розвинуті країни. Географічно майже

80% прямих зарубіжних інвестицій переміщується між самими розвинутими країнами,

решта спрямовується у країни, що розвиваються та держави з перехідною економікою.

Найбільш важливими особливостями сучасного вивозу капіталу є:

1. Гігантські темпи, що випереджають основні економічні показники. Наприклад,

приватні капіталовкладення США за межами країни на протязі 1950–1985 рр. збіль-

шилися більше ніж в 40 разів, а темпи приросту ВНП щорічно складали 2–3%.

2. Різко виросла «щільність» зарубіжних інвестицій, їх концентрація в окремих

регіонах світу. Бувші країни соціалістичної системи випали зі сфери міжнародного

вивозу капіталу.

3. Відбулися зміни в напрямках вивозу капіталу. На протязі довгого періоду го-

ловним об’єктом вкладення капіталу були країни, що розвиваються, які мали багаті

джерела сировини і дешевої робочої сили. В даний час в країни, що розвиваються,

розміщують лише 35% всіх зарубіжних інвестицій, а інша частина направляється в

розвинуті країни. Переорієнтація основних потоків міжнародного руху капіталу має

такі причини:

а) розвиток НТР, що вимагає матеріало- і ресурсозберігаючих технологій;

б) потреба не стільки в дешевій, скільки у висококваліфікованій робочій силі;

в) зменшення в умовах автоматизованого виробництва сумарних затрат на робо-

чу силу і т.д.

4. Експорт капіталу перетворився в міжнародний капіталообмін. Міжнародний

кругообіг капіталу здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій, які мають

філіали в різних країнах.

5. Посилилась нерівномірність експорту і імпорту капіталу окремими країнами.

В США, як і раніше, є лідером по масштабах зарубіжних активів, але по розмірах

щорічних прямих зарубіжних капіталовкладень вперед вийшли Японія, Великобри-

танія і Німеччина. В той же час США перетворились в головного імпортера капіталу:

розміри щорічних іноземних інвестицій в США в 2 раза перевищують величину екс-

портного американського капіталу.

6. Відбувається еволюція форм вивозу капіталу, змінюється співвідношення між

підприємницькою і позиковою формами експорту капіталу. Наприклад, у США про-

тягом десятиріч переважав підприємницький капітал, а починаючи з 80-х років — по-

зичковий.

7. Ріст ролі держави у вивозі капіталу, розвиток державного регулювання міжна-

родного капіталообміну. Держава, по-перше, сама є великим інвестором, що вивозить

капітал головним чином в позичковій формі; по-друге, вона надає всебічну підтримку

своїм монополіям: виступає страховим гарантом приватних зарубіжних інвестицій,

надає податкові пільги і т.д.; по-третє, держава часто бере під прямий контроль мігра-

цію капіталу, встановлюючи максимальні розміри його експорту, норми репатріації

прибутку на зарубіжні інвестиції та ін.

423

Розділ 38. Міжнародний рух капіталу