§ 1. Економічні проблеми сучасного етапу господарського

реформування у зарубіжних країнах

Сучасний етап господарського реформування економіки провідних капіталістич-

них країн зумовлений низкою об’єктивних причин, серед них особливий вплив мали

спади економічної активності у 1973–1975 рр. і 1980–1982 рр., які відзначилися тим,

що практично охопили всі провідні капіталістичні країни і перепліталися з галузеви-

ми, сировинними, енергетичними і структурними кризами.

Розбалансованість економіки була викликана такими основними факторами:

— НТР середини XX ст., яка означала перехід до принципово нової техніки і тех-

нологій. З середини 70-х рр. в провідних країнах світу здійснювалася реінду-

стріалізація, яка ознаменувала перехід до наукомістких складних технологій —

інформаційних та ресурсозберігаючих, до біотехнологій, генної інженерії;

— тенденція до націоналізації промисловості, банків, транспорту, одержавлення

економіки та посилення її державного регулювання, збільшення частки ВНП

в державних бюджетах, до запровадження контролю держави за цінами, тари-

фами та зарплатою.

Економічні негаразди, які наступили з середини 70-х — початку 80-х рр. і вира-

зилися в спаді економічної активності та інфляції, привели до капіталістичної раці-

оналізації економіки та скорочення державних соціальних програм, роздержавлення

та приватизації при зниженні рівня безпосереднього втручання держави в економіку.

Державними пріоритетами стають грошова, валютна, кредитно — фінансова і подат-

кова політики, антимонопольні заходи.

За глибокими кризами середини 70-х — початку 80-х рр. наступило найтривалі-

ше економічне піднесення (1983–1990). Але уже на кінець 90-х рр. відбулося різке

зниження економічної динаміки, яке охопило більшість країн світу. Сповільнення

економічного зростання привело до збільшення числа безробітних в промисловості

розвинутих країн. Економічна криза 1990–1992 рр. привела до сповільнення зрос-

тання виробництва практично в усіх країнах. У другій половині 1992 р. економіка

Західної Європи почала виходити з економічної кризи.

Підсумком економічного розвитку провідних країн стало виділення трьох осно-

вних центрів: США, Японії, Західної Європи — головним чином країн Європейсько-

го Союзу.

З останнього десятиріччя XX ст. відбувається глобалізація виробництва і спожи-

вання, яка стала головним фактором світового економічного розвитку.

§ 2. «Рейганоміка» та її результати

В економічній науці економічна політика, яку проводила адміністрація прези-

дента США Р. Рейгана у 1981–1988 pp., одержала назву «Рейгономіка». Її ще іноді

398

Частина IV. Економічна історія

називають неоконсервативною політикою. Ця політика була викликана погіршенням

економічної ситуації 70-х pp. — уповільненням, а в окремі роки й абсолютним зни-

женням виробництва, структурною кризою, зростанням безробіття тощо.

Теоретичною основою нової моделі регулювання економіки розвинутих країн За-

ходу, пов’язаною з іменем Р. Рейгана (США), М. Тетчер (Англія), стала концепція

«економіки пропозиції», сформульована А. Лазером та прихильниками монетаризму.

Основні положення «рейгономіки» були викладені у «Програмі економічного відро-

дження» (1981), яка стала своєрідним маніфестом неоконсервативного уряду. Всу-

переч твердженням авторів цієї програми та їх послідовників про послаблення ролі

держави в економічному житті, насправді за часів президентства Р. Рейгана мала міс-

це лише зміна методів, підходів до державного регулювання соціально-економічних

процесів у країні за допомогою тих же важелів, які використовувалися і до цього:

фінансової, податкової системи, процентних ставок, політики інвестицій тощо. У

той же час рейгономіка передбачала курс на зниження ставок федеральних податків

і надання корпораціям великих податкових пільг, спрямованих на стимулювання ін-

вестицій, насамперед у наукомісткі галузі промисловості, їх структурну перебудову,

обмеження зростання урядових видатків на соціальні потреби при одночасному на-

рощуванні військових витрат. Заходи фіскальної політики виявилися центральним

елементом «рейгономіки». В 1981 р. був прийнятий закон про оподаткування який

передбачав поетапне скорочення індивідуального подохідного податку в загальному

на 23%, скорочення з 70% до 50% максимальної податкової ставки на доходи від капі-

талу, значне скорочення термінів амортизації, збільшення інвестиційної податкової

скидки. Заходи неоконсервативної політики не ліквідували протиріч економічного

розвитку США, а лише частково послабили напругу.