§ 1. Основні риси та періодизація феодальної економіки

Після падіння Римської імперії в V ст., яке відбулося внаслідок розвитку кризових

процесів всередині античного суспільства і нашестя варварів (варварами в Римській

імперії називали народи, які не знали латинської мови і були чужі античній культу-

рі — кельти, германці, слов’яни), в Європі починає формуватися соціально-економічна

система, відмінна від античної і варварської (первіснообщинної). Італійські гуманісти

епохи Ренесансу період між загибеллю Римської імперії та їх сучасністю назвали «Се-

редні віки». До середніх віків історики відносять V — першу половину XVII ст.

В історії господарства середньовіччя характеризується такими загальними озна-

ками:

— панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода;

— монополія феодалів на землю;

— протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробни-

цтвом;

— особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залеж-

ність селянина від землевласника;

— рентна форма експлуатації феодально-залежного селянства;

— переважання натурального господарства та другорядна роль обміну;

— аграризація економіки.

Розвиток господарства країн Західної Європи епохи Середньовіччя пройшов

три періоди. У ранньому Середньовіччя (V–X ст.) сформувалися визначальні риси

феодального господарства. XI–XV ст. — період зрілості феодального господарства

в умовах розвитку міст і товарного виробництва. У пізньому Середньовіччі (XVI —

перша половина XVII ст.) зароджується ринкове господарство, з’являються ознаки

індустріальної цивілізації.

§ 2. Господарство раннього середньовіччя

Для цього періоду характерний низький рівень розвитку продуктивних сил, від-

сутність міст, панування натурального господарства, аграризація економіки. В цей

час відбувається становлення феодальних відносин. Створюється велика земельна

власність, вільні селяни — общинники потрапляють в залежність від феодалів.

Становлення феодальних відносин яскраво простежується на прикладі Королів-

ства франків, яке було створене германськими племенами франків на території ко-

лишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної Франції).

Племена варварів, які захопили римські території і утворили на них свої держави,

були осілими землеробами, в кінці V — на початку VI ст. приватної власності на зем-

лю не знали. Жителі одного села складали територіальну (сільську общину) — марку.

Кожній сім’ї община надавала в користування ділянку землі. Особиста (приватна)

власність общинника включала тільки будинок, присадибну ділянку та рухоме майно.

359

Розділ 29. Економічний розвиток країн західної європи в епоху середньовіччя

В кінці VI — на початку VII ст. всередині общини відбувається процес майново-

го розшарування і розподілу общинної землі на приватну, вільно відчужувану влас-

ність — алод. З утвердженням алоду розпочалося відчуження землі. Король (в дер-

жаві франків) зі свого земельного фонду надавав церкві, своїм намісникам, знатним

особам земельні володіння у вигляді бенефіціїв, тобто в користування без права пе-

редачі в спадок і при умові несення військової служби. Поступово термін володіння

(користування) став пожиттєвим. У IX–X ст. пожиттєвий бенефіцій поступово пе-

ретворюється в спадкове земельне володіння, або фактично у власність (феод, або

лен). Разом зі створенням феодальної (ленної) системи земельної власності йшов

процес формування категорії залежних селян.

Основною господарською одиницею середньовіччя стає велике феодальне по-

містя , де здійснювався процес феодального виробництва у двох основних формах:

панщинне та оброчне господарство. Панщина та оброк були формами феодальної

земельної ренти — сукупності різноманітних повинностей, які селяни виконували на

користь феодала.

Для раннього середньовіччя характерна панщина (відробіткова) рента та продук-

товий (натуральний оброк).