XXVII ст. До н.Е. (піраміда Хеопса будувалася 20 років). Піраміди мають однаковий

напрям осей, а сторони пірамід зорієнтовані за сторонами світу.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в

IV тис. До н.Е. В долині Інду зародилося зрошувальне землеробство, розвивалося тва-

ринництво. З найдавніших часів (V тис. до н.е.) тут стали культивувати бавовну, а з

IV тис. До н.Е. — цукрову тростину. Землевласниками були вільні общинники, з яких

бралися на користь царя натуральні податки. В господарстві царя, храмів, великих

землевласників застосовувалася праця рабів.

Високого рівня розвитку досягло ремесло(гончарство, ткацтво), Виникли реміс-

ничі міста, торгівля. Уже в III тис. до н.е. тут були створені міста-держави Мохенджо-

Даро і Хараппа. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці,

які значно полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригаційних споруд.

Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгів-

лю. Так, Пенджаб та Кашмір веде торгівлю вовною, Гімалаї — золотом, південні райо-

ни — перлами та іншими коштовностями. Надзвичайного розвитку досягло бавовня-

не виробництво, крім бавовняних тканин виробляли також вовняні та шовкові. Але

все-таки виробництво зберігало натуральний характер, хоча Індія і залучена в цей час

у міжнародні торговельні зв’язки. Звідси вивозили прянощі, бавовняні та шовкові

тканини, дорогоцінні метали, фарби. Статтею імпорту були коні та деякі інші товари.

Як і в інших стародавніх країнах, в основі економіки Стародавнього Китаю була

сільська община. Основним видом діяльності населення було сільське господарство.

Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, пізніше головною зерновою культурою стає

рис, а з I ст. до н. е. стали вирощувати чай.

У Китаї використовувалася трипільна система землеробства, вперше стали за-

стосовувати мінеральні добрива, займатися шовківництвом. Винайдення техноло-

гії отримання шовкових ниток дало поштовх до різкого підвищення рівня ткацтва.

Китайські майстри винайшли ткацький верстат, який працював на основі водяного

колеса.

Добре розвивалася торгівля. В Китаї вперше були зроблені спроби заміни мета-

левих грошей на казначейські білети.

Китайці знали технологію отримання штучних перлів. Тут вперше були винай-

дені компас та сейсмограф.

354

Частина IV. Економічна історія

§ 2. Господарство Стародавньої Греції та Риму

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до відродження цього режи-

му в країнах Середземномор’я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього

світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою анти-

чний (від латинського — давній). Хронологічно він охоплював першу половину I тис.

до н.е. — першу половину I тис. н.е. В період античності рабовласництво досягло пов-

ного розквіту. В економічному відношенні античне суспільство було більш розвине-

ним за східне.

Особливості античного рабства:

— якщо в країнах Стародавнього Сходу раби займалися переважно важкою не-

продуктивною працею, то у античних країнах праця рабів застосовувалася в

усіх сферах господарства;

— якщо у країнах Стародавнього Сходу основними джерелами рабства були ві-

йни і піратство, то у країнах античного світу набуло поширення боргове раб-

ство;

— у стародавній Греції переважало міське, промислово — торгове, у Стародавньо-

му Римі панувало латифундійне рабство.

Першою з античних держав у авангард світового прогресу стала Стародавня

Греція. Численні острови, оточені гірськими хребтами, затоки і гавані визначали

відокремленість, автономію економічного життя грецьких общин. Внаслідок цього

антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як

поліс (місто). Саме це зумовило перевагу грецького міста над селом. Сільське госпо-

дарство, внаслідок гострої нестачі землі, мало другорядне значення.

Значне місце в господарстві країни займали ремесла. Основною ланкою реміс-

ничого виробництва були ергастерії — великі майстерні, у яких працювали раби.

Повільніше розвивалося сільське господарство. Греки спеціалізувалися на вирощу-

ванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв (оливкова

олія була головним експортним товаром). Торгівля зосереджувалася в руках купців.

Зростання товарного виробництва та широкий розвиток торгівлі зумовили появу у

Греції різних видів кредитних і банківських операцій. Грошовий обмін здійснювали

лихварі, які володіли обмінними пунктами — трапезами. У Греції було стільки видів

монет, скільки і міст — полісів.

Однією з основних причин розквіту Стародавньої Греції було широке викорис-

тання праці величезної кількості рабів, які застосовувалися в різних сферах матері-

ального виробництва. На відміну від держав Стародавнього Сходу, в Греції рабська

праця стало продуктивною силою суспільного виробництва.

Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе, продуктив-

ність невільницької праці падала. Нескінченні конфлікти між грецькими містами,

боротьба демосу з аристократією, рабів з рабовласниками паралізували економічне

життя країни.

У 338 році до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський пів-

острів став легкою здобиччю Римської держави.

В економічному житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала сіль-

ському господарству. У Римській державі провідна роль належала виноградарству,

355

Розділ 25. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

городництву, садівництву. Успішно розвивалося тваринництво, птахівництво, виро-

щувалися зернові (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні культури. Голов-

ною формою рабовласницького господарства була вілла — маєток площею 25–100

га. землі, яку обробляли 50–60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської

сили сформувалися латифундії з десятками тисяч гектарів землі та великою кількіс-

тю рабів.

Значних успіхів було досягнуто в ремеслі. Ремесло Стародавнього Риму мало гео-

графічну та галузеву спеціалізацію. Місто Капуя було відоме виготовленням світиль-

ників, інших побутових товарів. У містах Падуя, Мілан, Парма виготовляли дахівку,

посуд, вовняні тканини. Рим був відомий текстильними та шкіряними товарами. Роз-

копки м. Помпеї, знищеного виверженням вулкану Везувій (79 р. н.е.) дають реаль-

ну картину ремісничого розвитку римської держави. У місті була велика кількість

майстерень, в яких виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи та глини, залізні та

скляні вироби, різноманітні інструменти — хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні.

У Помпеї археологи виявили ювелірні, парфумерні, скульптурні майстерні.

У Римській державі успішно розвивалася торгівля, яка приносила більше при-

бутків, ніж ремесло. Поступово Рим перетворився у світовий центр грошових опе-

рацій. Товарно-грошові відносини досягли найвищого рівня розвитку в I–II ст. н.е.