§ 1. Особливості господарства первісної доби,

основні риси її періодизації

Вивчення історії первісного суспільства характеризується рядом специфічних рис:

— це самий довгий в історії людства період — від виникнення найдавнішої люди-

ни до формування на Землі перших держав. В порівнянні з ним всі решта епох

за часом дуже мізерні.

— у вивченні історії первісного суспільства дуже багато «білих плям». Це по-

яснюється тим, що не існує письмових джерел (писемність, як відомо, була

створена уже в епоху виникнення класів); знахідки кістяних решток первіс-

них людей одиничні й інтерпретувати їх важко; дані археологічних розкопок,

як правило, дають інформацію лише про деякі сторони матеріальної культури

життя людей.

— немає і спільної думки про те, коли на Землі з’явилися перші люди — вказують-

ся дати від 5 млн до 500 тис. років тому, коли з’явилася людина вміла. Спірним

є і питання про господарсько-культурні типи і час їх виникнення.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на кам’яний (палеоліт,

мезоліт, неоліт), бронзовий і ранній залізний вік. Найважливішими рисами первісної

доби були перехід від привласнюю чого до відтворюючого господарства, існування

роду як господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колекти-

ви, колективна форма власності на землю.

§ 2. Господарство кам’яного віку

Палеоліт, або давній кам’яний вік (5 млн — 10 тис. р. до н.е.), був найважчим і

найдовшим періодом, який збігся з льодовиковим періодом в історії Землі. Завер-

шилася ця епоха виникненням людини сучасного типу близько 100 тис. років тому.

Найдавніший період людської історії прийнято називати епохою первісного люд-

ського стада. Назва ця не випадкова: людина в той час ще практично ніяк не відділи-

лася з тваринного світу. Господарський побут пралюдей майже повністю вкладався в

порядки, які існують в інших тварин.

Протягом цього періоду знаряддя праці еволюціонували від палиці-копалки і

примітивних кам’яних знарядь до мікролітів (невеликих відщепів і пластин), склад-

них знарядь з вкладками. Поширилося використання кістки і рогу. Головними за-

няттями населення були збиральництво, загінне полювання, рибальство. Людина

навчилася видобувати та підтримувати вогонь, що було найвизначнішим технічним

досягненням. З’явилися постійні житла.

У мезоліті, або середньому кам’яному віці (X–VI тис. до н.е.) умови життя людей

істотно змінилися, що було пов’язано з із закінченням льодовикового періоду, поте-

плінням клімату. Зникли великі звірі, такі як мамонти та шерстисті носороги. Люди

були змушені харчуватися дрібними тваринами, птахами. Поряд із збиральництвом і

полюванням одним з головних занять було рибальство вудкою. Тоді ж були винайдені

348

Частина IV. Економічна історія

гарпуни, лук, стріли, рибальські голки, плетені сітки, тенета. Зроблені перші спроби

приручити диких тварин. Виник найдавніший транспорт — водний (плоти, човни,

видовбані зі стовбурів дерев). Вдосконалюються способи виготовлення кам’яних

знарядь. Для мезоліту характерні подальше полегшення їх ваги, зменшення об’єму.

Прикладами мезолітичних знарядь праці були так звані мікроліти — маленькі, до-

вжиною 1–2 см., загострені вироби з твердих порід каменю. Особливістю цього пері-

оду є винайдення досить складних комбінованих знарядь — ножів, кинджалів, сокир.

Зміни у суспільних відносинах призвели до об’єднання родів у племена. Мезоліт

став епохою початку патріархату. Найважливішим науковим досягненням цього пе-

ріоду була поява передписемності — піктографії (рисуночної писемності). Був нако-

пичений солідний запас знань з географії, астрономії, зоології, ботаніки, мінералогії,

астрономії, метеорології, медицини. Розпочався процес формування народів.

Перехідною епохою від мезоліту до неоліту був протонеоліт. Цей період харак-

теризувався виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого і заро-

дженням відтворюючого господарства, яке розпочалося з тваринництва. Першими

прирученими тваринами були собака, бик і свиня. В цей час виникло землеробство і

виникли перші постійні житла.

У неоліті (новому кам’яному віку) (VI–IV тис. до н.е.) відбувся перехід від при-

власнюючого до відтворюючого господарства. Цей процес дістав назву «неолітична

революція». Складовою частиною цієї епохи був мідний вік, або енеоліт, коли відтво-

рююче господарство стало домінуючим.

Причини переходу до відтворюючого господарства:

1) зменшення запасів дичини і рослин;

2) зростання чисельності населення;

3) високий технічний рівень знарядь праці;

4) наявність сприятливих умов для розвитку землеробства і скотарства. Місця

переходу — Таїланд, Передня Азія, долина Нілу, Індія, Китай, Центральна Америка.

Значення переходу до відтворюючого господарства:

1) вирішення проблеми їжі;

2) у людей з’явилися ресурси часу, які відкривали перспективи для створення

приватної власності та держави;

3) поява додаткового продукту і виникнення обміну.

Неоліт характеризується більш високою технікою обробки каменю, появою гон-

чарства, ткацтва. Поряд з відомими способами обробки каменю — оббивкою, ско-

люванням, з’являється його шліфування, свердління. Просунулася вперед техніка

обробки кістки та рогу. Широко розповсюджувалися сокири, долота, серпи, зерно-

терки, ступки, кам’яні та кістяні мотики, сокири.