§ 2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.

Виробнича функція

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте, на всіх ета-

пах воно демонструє деякі спільні риси. Зокрема, для його функціонування завжди в

наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці. Як вже

зазначалось, виробництво — це процес створення матеріальних благ. У виробництві

продукту людина впливає на об’єкти природи, надає їм форми, придатні для задово-

лення матеріальних потреб. Для нас важливо з’ясувати питання, які фактори беруть

участь у виготовленні благ.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для ви-

робництва матеріальних і духовних благ.

Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи.

По-перше, марксизм виходить з того, що фактори виробництва, як економічна ка-

тегорія, визначають соціальну спрямованість виробництва. Вже на початковому етапі

процесу виробництва формується класовий склад суспільства і необхідність бороть-

би класів за «справедливість». Маржиналісти розглядають чинники виробництва як

загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий.

42

Частина І. Вступ до економічної теорії

По-друге, маржиналісти під капіталом розуміють засоби і предмети праці, а при-

родні умови виділяють в особливий чинник. Марксисти об’єднують природні умови,

засоби і предмети праці в єдиний речовинний чинник. Якщо ж йдеться про особливі

природні умови у виробництві, то специфіка їх враховується через ренту. На їх дум-

ку, це вже особливий розділ науки.

По-третє, якщо маржиналісти визнають підприємницьку діяльність як фактор

виробництва, то марксисти заперечують її.

В цілому ж, відмінності у класифікації чинників обумовлені, головним чином,

класовим підходом до аналізу суспільного виробництва. Класифікації чинників ви-

робництва не є сталими. В економічній теорії постіндустріального суспільства в

якості чинників виробництва виділяються інформаційний і екологічний чинники.

Обидва вони тісно пов’язані з досягненнями сучасної науки, яка сама по собі теж ви-

ступає як самостійний фактор, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва

та процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можли-

востей людського капіталу.

Від поняття «фактор» слідує відрізняти поняття «ресурс». Ресурс — це потен-

ційний фактор виробництва. Отже, фактор виробництва — це ресурс, залучений в

процес виробництва, тобто до того, як природні об’єкти виявилися залученими у ви-

робництво, вони виступали як природні ресурси: земельні, лісові, мінеральні, енерге-

тичні і т.д.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва

відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, еко-

логію (рис. 3.1).

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родо-

вища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у вироб-

ничому процесі. До такого фактора відносяться наступні елементи природи:

1) сільськогосподарські землі;

2) ліси;

ФАКТОРИ

ВИРОБНИЦТВА

Земля

Капітал

Праця

Підприємницькі

здібності

Інформація

Екологія

Наука

Рис. 3.1. Фактори виробництва

43

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

3) води океанів і морів, озер, річок, а також підземні води;

4) хімічні елементи земної кори (корисні копалини);

5) атмосфера, атмосферні і природнокліматичні явища і процеси;

6) космічні явища і процеси;

7) простір Землі як місце розміщення речовинних елементів економіки, а також

навколоземний простір.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю люди-

ни, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економіч-

ній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу».

Сама категорія «людський капітал» виникла в умовах становлення інформаційно-

технотронної економіки, в якій головним виробничим ресурсом стають обдарова-

ність, здібності і знання. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій

і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан

здоров’я, який доцільно й ефективно використовується в тій чи іншій сфері сус-

пільного виробництва. Людський капітал — це вартість запасу здібностей, досвіду,

знань, які залучені до процесу господарювання і капіталізовані на основі найму та

приносять додану вартість (прибуток). Людський капітал включає в себе з боку ін-

вестицій — власні інвестиції робітника, інвестиції держави, громадських фондів і ор-

ганізацій тощо у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів —

прибуток у вигляді приробітку (додаткову зарплату). Окрім цього до його складу

відносять також відповідний приріст прибутку фірми (роботодавця) від підвищення

продуктивності праці (професіоналізму) робітника; з боку інвестицій — інвестиції

фірми (роботодавця) у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку резуль-

татів — прибуток фірми (роботодавця) і деякий прибуток робітника у вигляді при-

росту зарплати. Ці ж якості властиві не тільки виробничому капіталу, але й інститу-

ційному, культурному капіталу, капіталу здоров’я тощо.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних,

матеріальних і грошових засобів, що використовуються для виробництва товарів та

послуг. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — голо-

вний, основний. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філо-

софську й правову природу, була закладена Аристотелем ще за часів античності. На

сьогоднішній день існує досить багато визначень поняття «капітал». Різноманітність

його трактувань пов’язана із багатогранністю істотних сторін цієї економічної кате-

горії, проте у деяких визначеннях як класиків економічної думки, так і у визначеннях

сучасних економістів, є деякі універсальні.

У світовій економічні думці поняття «капітал» модифікувалось разом зі зміною

однієї економічної школи іншою. Систематизація дефініцій капіталу з погляду різ-

них економічних шкіл подана у таблиці 3.1.

За особливостями своєї участі в процесі виробництва і взаємодії з працею як фак-

тором виробництва, засоби виробництва діляться на предмети праці і засоби праці.

Активна частина засобів праці включає знаряддя праці — те, що безпосередньо

впливає на предмет праці: верстати, машини, устаткування, інструменти. Історія свід-

чить, що завдяки розвитку знарядь праці йшло заміщення праці капіталом і підвищу-

валася загальна продуктивність праці, коли ручна праця, заснована на використанні

нескладних знарядь праці, стала замінюватися механізованою, заснованою на викорис-

танні машин як основних знарядь праці. З середини XX ст. машини стали доповнюва-

тися, і навіть, витіснятися автоматами, здатними заміщати і частину розумової праці.

44

Частина І. Вступ до економічної теорії

Таблиця 3.1

Систематизація поглядів на поняття «капітал» у ретроспективі

та на сучасному етапі розвиту економічних відносин

Економічна

школа

Представник Визначення капіталу

Античність Аристотель (384–322 рр.

до н.е.)

Джерело накопичення багатства.

Мерканти-лісти Т. Ман (1571–1641) Абсолютна форма багатства.

Фізіократи Ф. Кене (1694–1774) Сума грошей, авансована у виробництво.

Класична еко-

номічна школа

У. Петі (1623–1687) Грошова вартість.

А. Сміт (1723–1790),

Д. Рікардо (1772–1823)

Капітал як накопичений запас (частина багат-

ства), необхідний для подальшого виробництва,

від якого розраховують отримати прибуток.

Ж. Б. Сей (1767–1832) Фактор, що створює вартість.

Н. Г. Чернишевський

(1828–1889)

Матеріальні цінності, спрямовані на вироб-

ництво.

Марксизм К. Маркс (1818–1883) Гроші, що беруть участь у процесі обігу. Вар-

тість, що приносить додану вартість. Засіб

експлуатації робітників.

Австрійська

школа

Е. Бем-Баверк (1851–1919) Засоби існування, що авансуються робочим.

К. Менгер (1840–1921) Економічні блага, що спрямовані на майбут-

нє, беруть участь у виробництві і є джерелом

доходу.

Неокласична

школа

А. Маршал (1842–1924) Призначений для торгівельно-промислових

цілей і є фактором виробництва.

П. Самуельсон (1915) Ресурс довготривалого користування, створе-

ний з метою виробництва.

Кембриджська

школа

Дж. Робінсон (1903–1983) Гроші, універсальний товар ділового світу.

Сучасні еконо-

місти

А. М. Румянцев Відносини експлуатації.

А. С. Булатов

К. А. Раїцький

Блага, що використовуються як ресурс у по-

дальшому виробництві.

А. В. Парамонов Засоби виробництва, що приносять додану

вартість.

П. Бурд’є Ресурс, що конвертується у гроші та інституа-

лізується у формі прав власності.

І. О. Бланк Накопичений запас економічних благ у гро-

шовій та товарній формі, що беруть участь у

економічному процесі як інвестиційний ре-

сурс та фактор виробництва.

Пасивна частина засобів праці включає виробничі будівлі, споруди, допоміжні

пристрої, труби, цистерни, дороги, канали зв’язку. Все це нерідко називають судин-

ною системою виробництва, тобто системою забезпечення функціонування активної

частини засобів праці.

45

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

До моменту залучення засобів виробництва в процес виробництва вони виступа-

ють у формі ресурсів двох видів: капітальних і матеріальних.

До капітальних ресурсів відноситься те, що стає засобом праці в процесі вироб-

ництва і характеризується тривалим терміном служби. Як правило, вони вимагають і

довгого часу для свого створення.

До матеріальних ресурсів відносять те, що стає предметом праці і що, до моменту

залучення в сферу виробництва, було частиною природних ресурсів.

Через обмеженість ресурсних можливостей, суспільству необхідно якісно вдо-

сконалювати засоби виробництва, перш за все, знаряддя праці, що є важливим чин-

ником зростання продуктивності праці. Тим самим, капітал постає у вигляді матеріа-

лізованого втілення науково-технічного прогресу.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та

систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у ви-

робничу діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження

прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових

методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну про-

дуктивну силу суспільства.

Невід’ємною частиною науки стає інформація, що поступово перетворюється в

важливий фактор сучасного виробництва. Інформацію можна визначити як систему

збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою викорис-

тання їх у різних сферах її життєдіяльності і, насамперед, в економічній сфері. З роз-

витком інформаційних технологій і все більшим використанням інформації у всіх

соціально-економічних процесах і явищах відбувається трансформація структури

факторів виробництва, центром якої стає інформація. Більшість факторів, залучених

в процес виробництва, мають інформаційну складову. В зв’язку з цим, економічна

наука в останні десятиріччя характеризується істотними змінами, що стосуються як

предмету її дослідження, так і методів і підходів. Інформаційні ресурси завжди в тій

чи іншій мірі впливали на економічні процеси, проте, значним цей вплив стає при

переході до постіндустріального способу виробництва, а відповідно зацікавленість в

осмисленні природи економічних відносин, пов’язаних з інформаційним ресурсом, їх

зміст і форм прояву виникає саме на цьому етапі розвитку.

Інформаційний ресурс можна визначити як сукупність засобів, призначених

для задоволення потреб, залучення яких у відтворювальний процес не приводить до

зменшення їх запасів. До цього типу відноситься широкий спектр різних ресурсів,

що не мають, на перший погляд, нічого спільного — від знань і навиків до методів ор-

ганізації виробництва і технологій, від науково-дослідних розробок до оперативних

даних про стан ринкової кон’юнктури. Під інформаційним ресурсом як економічною

категорією ми розуміємо сукупність економічних відносин з приводу формування і

використання невідчужуваного запасу у вигляді сукупності даних природного, пра-

вового, наукового, соціально-економічного і іншого змісту, вживаних у відтворю-

вальному процесі для підвищення його ефективності за допомогою зниження невиз-

наченості і зв’язаних з невизначеністю ризиків у взаємодії економічних суб’єктів з

метою отримання додаткової вигоди.

В останні десятиріччя все більшого значення в житті суспільства набуває еколо-

гічний фактор, який впливає не лише на життя людини, а й на її виробничу діяль-

ність.

46

Частина І. Вступ до економічної теорії

Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та

витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону на-

вколишнього середовища, а також на його відтворення. На мікроекономічному рів-

ні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної

продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроеконо-

мічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку

продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.

Підприємницькі здібності — це найскладніша для сприйняття і, як наслідок, як-

найменше аналізована частина ресурсів людини, це спеціальні здібності, визначальні

можливості людини успішно займатися підприємницькою діяльністю.

Підприємницькі здібності можна вважати особливим видом людського капіталу,

представленого діяльністю по координації і комбінуванню всіх основних факторів

виробництва.

У підприємця повинна поєднуватися велика кількість загальних і спеціальних

здібностей. Він повинен бути енергійним, рішучим, кмітливим, ініціативним, госпо-

дарським, гнучким, відрізнятися швидкістю розуму, володіти самостійністю мислен-

ня і багатьом іншим.

Підприємницькі здібності можуть включати:

— ініціативу по з’єднанню різних ресурсів для виробництва якого-небудь товару

або послуги;

— ухвалення неординарних рішень по управлінню виробництвом;

— впровадження інновацій шляхом вдосконалення виробництва або радикаль-

них змін виробничих процесів для виробництва нової продукції;

— ухвалення відповідальності за всі економічні ризики, пов’язані із змінами ви-

робництва.

Якщо людина володіє підприємницькими здібностями, це дозволяє їй знаходити

і використовувати оптимальне поєднання ресурсів в процесі виробництва, створюва-

ти і застосовувати новації, йти на певний ризик, необхідний для виконання постав-

леної мети. Основні якості успіху підприємця визначаються компетентністю, запо-

взятливістю, самоорганізованістю, особовими якостями, ефективністю керівництва

бізнесом. Крім цього, успіх підприємця визначається такими характеристиками осо-

би, як мотивованість, спрямованість; динамічними психічними якостями — увага,

пам’ять, мислення, мова.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом про-

дукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує вироб-

ничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність

між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску

продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) запи-

сується такою формулою:

Q = f(L, К),

де Q — обсяг випуску продукції;

L — затрати праці;

К — затрати капіталу;

f — функція.

47

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та

інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f(L, К, C, ……, Xn),

де С — витрати матеріалів;

Хn — витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких

різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий са-

мий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 3.2).

A A

Y Q 1

Y2

Y3

Y4

X1 X2 X3 X4

Q

Рис. 3.2. Графік варіантів використання факторів виробництва

Лінія Х1–X2 характеризує рівень використання фактора А.

Лінія А–А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному

використанні фактора А.

Лінія Q–Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншо-

го рівня використання фактора А.

Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А–А, то це означає,

що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається

нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з

надлишком.