§ 2. Типи та фактори економічного зростання

Макроекономічні фактори економічного зростання:

• Фактори пропозиції: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість

трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові техноло-

гії — науково-технічний прогрес; рівень розвитку підприємницьких здібностей

в суспільстві.

• Фактори попиту: податковий тиск; ефективність кредитно-банківської сис-

теми; зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат; розширення

експортних поставок.

• Фактори розподілу: перерозподіл виробничих ресурсів у економіці; діюча сис-

тема розподілу доходів.

Джерела економічного зростання — приріст обсягу виробництва (Q) може бути

досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:

• приросту праці (L);

• приросту капіталу (K);

• технічних нововведень (Т.П.).

329

Розділ 25. Економічне зростання

Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається таким фундамен-

тальним рівнянням:

Q L  (1 )K Т.П. ,

де: Т.П. — технічний прогрес (або сукупна продуктивність факторів виробництва);

, (1 – ) — відносні внески кожного фактора виробництва в економічне зростан-

ня відповідно до їхніх відносних часток у НД, які можуть змінюватися з часом.

В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці забезпечуєть-

ся на 70–80% за рахунок Т.П.

Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують низку по-

казників. Основними серед них є такі: 1) валовий внутрішній продукт на душу на-

селення; 2) показники ефективності функціонування економіки, що обчислюються

на підставі ВВП; 3) виробництво та споживання основних видів продукції на душу

населення (рівень розвитку окремих галузей); 4) рівень та якість життя населення.

§ 3. Моделі економічного зростання

Модель економічного зростання Є. Домара

Модель економічного зростання Євсея Домара (1947 р.) є однією з перших спроб

обґрунтувати довгострокове економічне зростання на основі кейнсіанської макро-

економічної теорії. Технологія виробництва в цій моделі задана виробничою функці-

єю Василя Леонтьева з постійною граничною продуктивністю капіталу. Ця функція

передбачає, що праця і капітал використовуються в заданій пропорції і не можуть за-

мінювати один одного. Графічно модель зображується у вигляді ізоквант (рис. 25.3).

Y

C 300

В 200

А 100

10 L1 20 30 40 L2 50 L

K

0

Рис. 25.3. Виробнича функція В. Леонтьєва

На рис. 25.3 зображено три ізокванти, які показують комбінації праці (L) і ка-

піталу (К), необхідні для виробництва певного обсягу продукту і доходу. Лінія 0Y

330

Частина ІІІ. Макроекономіка

відображає економічне зростання. Відрізок АВ показує, що для виробництва 100 од.

доходу необхідно використати 10 од. капіталу та 15 од. праці. Для виробництва 200

од. доходу — відповідно 20 од. капіталу і 30 од. праці і т.д. Це означає, що має місце

постійна віддача від масштабу.

Відношення обсягу виробництва і доходу до чисельності зайнятих, тобто OA/

OL1; OB/OL2 ; OC/OL3 є продуктивність праці, а відношення обсягу виробництва

і доходу до обсягу використаного капіталу OA/OK1; OB/OK2; OC/OK3 — капітало-

віддача.

Застосування моделі Домара передбачає ряд припущень: