§ 1. Сутність і структура суспільного виробництва

Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення мате-

ріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично

воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до

виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змі-

нюється спосіб та вид виготовлення благ і послуг, але відбувається і моральне вдоско-

налення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетво-

рювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних

благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспіль-

ний продукт — це синтезоване поняття, яке включає різноманітні матеріальні й не-

матеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.

Праця — це свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення

тих чи інших благ з метою задоволення потреб людей. Праця є процесом функціону-

вання робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини,

які вона використовує у процесі праці. В процесі трудової діяльності людина може

удосконалювати свої трудові навички, набувати виробничий досвід, накопичувати

теоретичні і практичні знання, що поліпшує якість робочої сили. Робоча сила може

функціонувати лише в системі певних виробничих відносин і є головною продуктив-

ною силою суспільства, визначальним елементом продуктивних сил.

Виробничі відносини — це сукупність матеріальних економічних відносин між

людьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від вироб-

ництва до споживання. Виробничі відносини є необхідною стороною суспільного ви-

робництва.

В процесі праці виникають відносини, обумовлені потребами технології і органі-

зації виробництва, наприклад, відносини між працівниками різних спеціальностей,

між організаторами і виконавцями, пов’язані з технологічним розподілом праці все-

редині виробничого колективу або в масштабах суспільства. Тому існує певна класи-

фікація виробничих відносин.

Техніко-економічні відносини. Це відносини між людьми, що виникають з приводу

використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою

яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-

економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу за-

стосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом:

відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, кон-

центрація та комбінування виробництва.

38

Частина І. Вступ до економічної теорії

Соціально-економічні відносини — насамперед, це відносини власності в еконо-

мічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в еконо-

мічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того,

відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соці-

альну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини влас-

ності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економіч-

ній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Вони виникають

в залежності від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функ-

ціонування і розвитку. В свою чергу, виробничі відносини впливають на розвиток

продуктивних сил, пришвидшуючи чи гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвитку

виникають протиріччя між зростаючими продуктивними силами і застарілими ви-

робничими відносинами, які можуть бути вирішені лише шляхом зміни виробничих

відносин і приведення їх у відповідність з продуктивними силами.

Продуктивні сили — це система суб’єктивних (людина) і матеріальних елементів,

які здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного ви-

робництва. Продуктивні сили відображають активне відношення людини до природи,

що заключається в матеріальному та духовному освоєнні і розвитку її багатств, в ході

якого відтворюються умови існування людини і відбувається процес становлення і

розвитку самої людини. Кожній стадії розвитку продуктивних сил відповідають певні

виробничі відносини, які виступають в якості суспільної форми їх руху. Пород женням

розуму і праці людини є матеріальні елементи продуктивних сил — засоби виробницт-

ва і засоби споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомо-

гою яких людина діє на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Засоби праці включають машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина

впливає на природу, а також виробничі будівлі, землю, канали, дороги тощо. Застосу-

вання і створення засобів праці — характерна риса трудової діяльності людини.

Предмет праці — речовина природи, на яку людина впливає в процесі праці з ме-

тою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Предмет праці,

що зазнав вже дію людської праці, але призначений для подальшої обробки, назива-

ється сировиною. Деякі готові продукти також можуть вступати в процес виробни-

цтва як предмети праці (наприклад, виноград у виноробній промисловості, тваринне

масло в кондитерській промисловості). Визначальна роль у засобах праці належить

знаряддям праці. У міру їх розвитку і вдосконалення росте технічне озброєння праці,

міняється роль людини в процесі виробництва, зростає його панування над приро-

дою. Засоби праці є виробничою фундацією народного господарства, що використо-

вуються на користь всього суспільства. Переважне зростання виробництва засобів

праці в порівнянні з виробництвом предметів споживання — економічний закон роз-

ширеного відтворення, заснованого на великому машинному виробництві. Засоби

праці і, особливо, знаряддя праці є мірилом рівня розвитку робочої сили і, в певній

мірі, показником тих відносин, за яких здійснюється праця. Засоби виробництва

утворюють матеріально-технічну базу, виробниче багатство суспільства. Окремі за-

соби праці одночасно можуть виступати і предметом праці. Наприклад, земля в од-

них галузях використовується як засіб праці (сільськогосподарське виробництво), а

39

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

в інших — як предмет праці (видобувна промисловість). Загальним предметом праці

людини є природа в цілому.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють

на три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо

виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспіль-

ного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне

виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та

забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народ-

ному господарстві загалом. До них належать: транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-

фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних,

консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сфе-

ру матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються не-

матеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють ви-

рішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових та

фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рів-

ня. Сфера соціальної інфраструктури включає охорону здоров’я та фізичну культуру,

освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв’язок, культуру, мисте-

цтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструкту-

ра) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком

суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку нау-

ки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особли-

во продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробни-

ча і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва.

Розширюється структура продуктивної праці — продуктивною стає праця у сфері не

лише матеріального , а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності

думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за

основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації

взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виді-

ляються:

• доіндустріальне виробництво. Для такого виробництва характерними були

примітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби і ро-

бітників. Такі роботи, як прядіння, ткацтво, підйом води, обробка деревини і

металу тощо, виконувалася вручну, і їм відповідала велика кількість ручних

знарядь праці, які досягли найбільшої диференціації в період панування ману-

фактурного виробництва;

• індустріальне виробництво. Індустріальне виробництво базувалося на механі-

зованій праці. Характерними ознаками періоду становлення індустріального

40

Частина І. Вступ до економічної теорії

способу виробництва були: спеціалізація праці і виробництва, тобто виділення

окремих операцій, видів, підвидів технологічних операцій тощо; концентрація

праці і виробництва та формування на цій основі так званого ефекту масштабу;

централізація власності і управління власністю; приватизація, тобто розши-

рення і поглиблення інституту приватної власності; капіталізація, яка сприяла

створенню умов для швидкого розвитку виробництва.

• постіндустріальне виробництво. Постіндустріальне виробництво базується на

автоматизованій праці. Формування постіндустріального виробництва поча-

лося у другій половині ХХ ст. Цей процес до сьогоднішнього дня є незаверше-

ним. Для сучасного постіндустріального виробництва характерним є розвиток

таких процесів, як посилення інтеграції праці і виробництва в умовах розви-

тку процесів диференціації; посилення диверсифікації виробництва, тобто на

одному підприємстві виготовляється продукція різних галузей; розвиток про-

цесів прямо протилежних конкуренції — деконцентрації, яка виражається у ро-

зукрупненні великих підприємств; поглиблення інформатизації виробництва;

зростаюча роль науки у процесі виробництва; посилення процесів соціалізації

виробництва, що виражається у підвищенні рівня соціальної направленості

розвитку виробництва, орієнтації його на максимальне задоволення потреб

членів суспільства.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або

фаз:

1) власне виробництво;

2) розподіл;

3) обмін;

4) споживання.

Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, ма-

теріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспіль-

ства. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживання

здійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл залежить від безпосередньо-

го виробництва в трьох відношеннях: по змісту, адже розподіляти можливо лише те,

що вироблено; по кількості, оскільки розподіляти можливо лише стільки благ та по-

слуг, скільки їх створено; по формі, тому що характер виробництва визначає характер

розподілу. Відносини розподілу, знаходячись в залежності від відносин виробництва,

в свою чергу, прямо впливають на обмін і споживання і обернено — на виробництво.

Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим

(пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбуваєть-

ся розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або

факторів виробництва.

Розрізняють такі види розподілу:

1) розподіл засобів виробництва;

2) розподіл трудових ресурсів;

3) розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи

окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що не-

обхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого під-

розділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

41

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявля-

ється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці.

Обмін виступає в трьох видах:

1) обмін діяльністю і здібностями;

2) обмін засобами виробництва;

3) обмін предметами споживання.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використання

продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і не-

виробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовують-

ся засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робо-

ча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В

його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в

виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищують-

ся. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) і

споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі

особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуван-

ні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби в

управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві.

В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживання

матеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способу

задоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним.

Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічно

пов’язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, вироб-

ництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це

дає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системи

економічних відносин.