36. Життя та філософська діяльність г.Сковороди. Г.Сковорода про людське самопізнання, світоустрій та співвідношення "голови і серця".

Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Академії Григорій Сковорода на Полтавщині в родині достатньо заможного вільного козака. Майбутній філософ одержав добру освіту. Спочатку він навчався у місцевій школі, а пізніше у Києво-Могилянській академії. У 1741-1744 рр. служив співаком придворної капели у Петербурзі. У 1750-1753 рр„ пере-

буваючи за кордоном, продовжив самоосвіту, студіюючи філософські та інші праці в Угорщині. Австрії, Словаччині, Польщі. Німеччині, а можливо-і в Італії.

Г. Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти. . Вчення Г. Сковороди викладене у численних працях, серед них: "Міркування про поезію та керівництво до неГ (1769), "Нарцис" (1771), "Асхань" (1767), "Бесіда, названа - двоє" (1772), "Кільце" (1775), "Змій ізраїльський", "Жінка Лотова", "Потоп зміїн" (1791), "Розмова дружня про світ духовний".

Вирішальне значення в оцінці філософії Г.Сковороди має декілька важливих моментів.

•> По-перше, майже в усі свої провідні Ідеї він вводить деякі нюанси, які, врешті, виявляються вирішальними в плані їх остаточного сенсу.

По-друге, його філософія - це явище органічно цілісне, просякнуте єдиними темами, настроями та ідеями. В свій час Б. Паскаль, оцінюючи філософське новаторство Р.Декарта, погоджувався із тим, що переважна кількість складових філософії останнього є запозиченою, проте всі ці складові введеш'у такий контекст, із таким спрямуванням, що в цілому філософія настає зовсім новою. Те ж саме можна сказати і у відношенні філософії Г. Сковороди.

Нарешті, по-третє, Г. Сковорода являв собою той особливий тип фічо-софа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшим, як побудованим у відповідності із принципами своєї філософії.

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.СКОВОРОДИ

- Світ, за Сковородою, складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому - справжньої основи будь-чого, тобто Бога.

• Дві натури співвічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них пе можна просто знехтувати, але духовна паїпура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба.

- Біблія - особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного.

> Людина, як малий світ, мікрокосмос, "мирок", поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення.

► Перед людиною стоить завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід міме світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі.

> Оскціьш дух за своєю суттю с єдиний та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у порухах людського серця.

► Треба прислухатись до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце с осередком духовного життя в людині. Саме воно єднає раціональні п почуттєві складники світу людини, а також гармонізує знання та віру, що дас опору людині у плинному й непевному світі.

¥■ Наука про людину та її щастя - найважливіша з усіх наук.