23. Мікроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії.

Мікроботанічні методи полягають у дослідженні найменших елементів рослин за допомогою різних приладів, зокрема мікроскопів.

Палеопалінологічний метод – проведення спорово-пилкового аналізу рослин (набагато ефективніший за використання електронного мікроск.); вивчає пилок і спори рослин, що широко розповсюдженні, не розчиняються у ґрунтових водах і значно краще зберігаються у викопному стані, ніж листя, стебла і деревина, і зустрічаються майже у всіх генетичних типах відкладів. Він дає змогу відтворити рослинний покрив не лише в межах певного місцезнаходження, а й у окремих регіонах. Пилкові зерна та спори витягають із мулу, торфу, сапропелі, дозволяють отримати дані по болотознавству, археології.

Мікрофітолітний аналіз – дослідження селіфікованих мікрорешток рослин, які поховані у місці зростання рослини.

Діатомовий аналіз – заснований на вивченні кременистих залишків діатомітових водоростей, застосовується для переважно озерних осадів.

26-27. Реконструкції змін рослинності та клімату за спорово-пилковими діаграмами.

Спорово-пилковий аналіз дає змогу виявити переважаючий тип рослинності на певній території, а також кліматичні умови, які панували в момент існування наявного рослинного покриву. Вивчаючи діаграму визначають тип спорово-пилкового спектру, тип клімату (теплий-холодний, вологий-сухий), природну зону, підзону (за домінуючою рослинністю), зміну кліматі. У висновку вказуються най екстремальніші умови (найсухіші, найвологіші, найжаркіші, найхолодніші). Спочатку визначають частку деревного (АР) та недеревного пилку (NAP), тобто співвідношення у групі трав, дерев, спор (за чим визначають х-ер рослинності). Потім складають співвідношення у групі дерев (х-ер лісів). Основні породи: ялина (Picea), сосна (Pinus), береза (Betula), широколистяні породи (broad lives). Якщо широколистяних більше 20%, то ліс широколистяний, 10-15 – мішаний, менше 5% - широколистяні були відсутні (пилок занесений з інших регіонів). За отриманими даними визначають кліматичні умови: хвойні ліси свідчать про холодний клімат, широколистяні – теплий. Четвертий крок – співвідношення у групі трав (особливості степових умов). Основні групи степової рослинності: злаки (poaceae), різнотрав'я (hermixtum), полинові (artemisie), лободові (chenopodiaceae). Різнотрав'я – більш вологий клімат, лободові – сухий. Крім того використовують деякі флористичні індикатори палеоклімату. Карликова береза – тундра, чагарникова береза, полин – тундровий степ, континентальні умови, верба – розчленований рельєф, вільха – перезволожені грунти, осокові – болота. Загальна схема визначення природних зон за розподілом деревного й трав’яного пилку виглядає наступним чином:

Тундра: пилок дерев 30-40%, трав 25-45; Хвойні ліси: дерев 50-85, трав 5-25%; Широколистяні ліси: дерев 40-50, трав 20-60; Лісостеп: дерев 20-30, трав 60-85%; Степ: дерев 0-10, трав 75-90%.

33. Палеомагнітний метод у четвертинній палеогеографії – принципи застосування, основні палеомагнітні рубежі.

У геологічній історії Землі періодично відбуваються зміни геомагнітного поля. Для стратиграфії особливо цікаві зміни полярності – інверсії геомагнітного поля. Це глобальне явище, що виявляється одночасно на всій планеті. Магнітне поле минулого зафіксоване у векторах залишкової намагніченості гірських порід. Упродовж геологічної історії були численні інверсії геомагнітного поля, які призвели до того, що розрізи осадових і вулканогенних товщ виявилися розділеними на численні зони прямої і зворотної намагніченості. Такі інверсії в часі можна реконструювати за допомогою вивчення залишкової намагніченості порід різного віку. Оскільки інверсії одночасно впливали на осади по всій Землі, то шаруваті породи можна розчленовувати на комплекси відкладів, що утворилися між двома інверсіями і відрізняються один від одного прямою чи зворотною первинною намагніченістю порід. Є точна стратиграфічна і хронологічна кореляція прямо і зворотно намагнічених утворень у всьому світі, це дає змогу створити шкали геологічних інверсій або магніто-стратиграфічні і магнітохронологічні шкали. Геологічні інверсії нерівномірно розподілені у часі, тому в магнітостратиграфічних і магніто-хронологічних шкалах полярності можна виділити одиниці різного рангу. Опорні регіональні палеомагнітні шкали створені майже для всіх інтервалів фанерозою, вони є в основі шкали геомагнітної полярності фанерозою. В країнах Східної Європи це переважно шкали стратиграфічні, тоді як в західних – вони ґрунтуються на радіологічних датуваннях і є шкалами геохронологічними.

Магнітостратиграфічні дослідження виконують за такими напрямами:

• розчленування товщ за палеомагнітними характеристиками;

• палеомагнітна кореляція регіональних і місцевих стратиграфічних схем та їхнє співвідношення з загальною стратиграфічною шкалою;

• створення єдиної магнітостратиграфічної шкали.

Магнітостратиграфічний метод найуспішніше застосовують для вивче-ння стратиграфії четвертинних і пліоценових відкладів, обґрунтування геохронологічної шкали, вивчення стратиграфії німих товщ, визначення віку вулканогенних утворень і руд, детальної кореляції розрізів.

Найсприятливішими об’єктами палеомагнітних досліджень є червоноколірні осадові породи, ефузиви, деякі сіроколірні породи і боксити. Саме в цих різновидах імовірніша збереженість первинної намагніченості і найпростіше її визначення.

Основа магнітостратиграфічних регіональних досліджень – це побудова опорного палеомагнітного розрізу, тобто визначення послідовності палеомагнітних зон у тому стратиграфічному інтервалі, який представлений породами регіону, і прив’язка цих зон до регіональної стратиграфічної шкали.

Основні палеомагнітні епізоди антропогену: 1,8 млн – Олдувай, 780 тис.р. – Брюгес-матуяма, 410 тис.р. Імперіо, 130 тис. р – Блейк, 7