36. Фізико – хімічні властивості ґрунтів і лесів як індикаторів давнього клімату (бенефіс Біллі)

Морфологічний склад. Наявність елювіального і ілювіального горизонтів – вологий клімат.

Гранулометричнй склад – більший вміст мулистих часток вказує на теплий клімат.

Вміст гумусу. Гумус розкладається при великих температурах. Тому ненормально низький вміст гумусу може свідчити про високу температуру повітря.

Вміст фульво- і гумінових кислот. Фульвокислоти (світлі, більш кислі) формуються у грунтах під лісовою рослинністю; гумінові кислоти – у грунтах під степовою рослинністю.

Вміст карбонатів. Вологий клімат сприяє вилуговуванню карбонатів, тому наявність карбонатів є ознакою посушливого клімату.

Вміст R₂O_3.Чим теплішим є клімат формування грунту, тим більший вміст R₂O_3. Крім того, високий вміст R₂O₃може свідчити про наявність ілювіального горизонту.

При аналізі грунтових розрізів необхідно враховувати можливість вимивання речовин у нижчі горизонти. Найлегше вимиваються карбонати. Вони найчастіше акумулюються у більш щільних горизонтах, які стають вторинно насичені. Гумус з горизонтів вимивається слабо і вимивається лише внаслідок сильного промивного режиму.

37. Фауністичні комплекси як індикатори давнього клімату.

Фауністичний комплекс - група видів тварин, що виникли в одному географічному регіоні, мають подібні ареали і близькі за деякими екологічними особливостями.

Велике значення мають представники давньої крупної фауни, що мають стратиграфічне значення.Наприклад олень є показником відкритого простору. Вік стратиграфічних горизонтів визначають з усім комплексом кісткових решток, які називають тафоценозами. Кістки - цінний матеріал для датування, однак вони зберігаються по-різному, і можуть бути вже перевідкладеними. Найкраще кістки зберігаються в анаеробних умовах, без доступу кисню, у багаторічній мерзлоті, а також у місцях нафтових накопичень. Крім того, залишки стадних тварин є дуже поширеними на стоянках давніх людей.

Морська фауна починаючи з кам'яновугільного періоду була диференційована на біогеографічні пояси: тропічний і бореальний з широкою перехідною зоною між ними. Періодичні зміни структури і положення кордонів біогеографічних поясів свідчать про історичні зміни клімату. Наземні хребетні з'явилися в девоні; подальші поновлення родового складу екологічних типів збігалися зі змінами аридних і гумідних клімату Землі. У хребетних палеозою і мезозою рівень пристосувань до навколишнього середовища був нижчим, а звідси і їх менше екологічне різноманіття. Ссавці кайнозою володіли широким діапазоном кліматичної витривалості і відповідно великою різноманітністю умов проживання; серед них встановлюються фауністичні комплекси тропічних лісів і саван, листопадних лісів і степів помірного клімату.

Кількісну характеристику давнього клімату отримують по ізотопному складу викопних організмів (метод Р. Юрі.) В скелетах живих організмів накопичуються ізотопи ¹⁸О і ¹⁶О. Їх співвідношення в організмах змінюється залежно від температури довкілля. Співвідношення ¹⁸О/¹⁶О дозволяє отримувати кількісні показники палеоклімату, судити про простягання кліматичних зон і про сезонні коливання. Співвідношення ізотопів кисню, магнію та кальцію в раковинах та інших мінералізованих фрагментах копалин морських безхребетних тварин, особливо теплолюбних морських (коралів, губок, молюсків), дозволяє встановити абсолютне значення температури морських вод.Так, ізотопний метод показав, що в плейстоцені поверхневі води Тихого океану на екваторі мали температуру на 6^оС нижче сучасної.

Для палеокліматичних досліджень важливими є корали, що будують рифи. Рифобудуючі корали лімітовані в основному температурами і в більшості своїй зустрічаються в межах середньої температури поверхні моря близько 20^оС. Коли температура падає до 18^оС, швидкість накопичення кальцію (зростання скелета) значно знижується, а більш низькі температури приводять до загибелі колонії.