
- •1.Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження
- •2.Палеогеографія та палеоекологія.
- •3.4. Історія розвитку палеогеографії та її сучасні концепції та парадигми.
- •6. Наукове значення палеогеографії
- •7. Практичне значення палеогеографії
- •8. Періодизація геологічної історії як основа палеогеографії. Періоди фанерозою.
- •10. Поняття про палеогеографічні пам’ятники та палеогеографічні індикатори. Памятники та індикатори давнього рельєфу.
- •11.Методологічні засади палеогеографії та палеоекології.
- •12.Предмет і об’єкт палеогеоморфології. Памятники та індикатори давнього рельєфу
- •17.Предмет, об’єкт, методи дослідження палеопедології.
- •19. Діагностичні ознаки кольору, новоутворень, текстури
- •21. Діагностичне значення гранулометричного та хімічного аналізу викопних грунтів.
- •22. Макроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії.
- •23. Мікроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії.
- •33. Палеомагнітний метод у четвертинній палеогеографії – принципи застосування, основні палеомагнітні рубежі.
- •34. Дендро-, варво-, спелео та гляціохронологія
- •35. Палеокліматологія: чинники змін клімату та палеокліматичні індикатори
- •36. Фізико – хімічні властивості ґрунтів і лесів як індикаторів давнього клімату (бенефіс Біллі)
- •37. Фауністичні комплекси як індикатори давнього клімату.
- •38. Типи рослинності і показові види як індикатори давнього клімату
- •42. Палеоландшафтознавство-предмет, об»єкт, методи.
- •43.Розвиток Землі у до геологічний період.
36. Фізико – хімічні властивості ґрунтів і лесів як індикаторів давнього клімату (бенефіс Біллі)
Морфологічний склад. Наявність елювіального і ілювіального горизонтів – вологий клімат.
Гранулометричнй склад – більший вміст мулистих часток вказує на теплий клімат.
Вміст гумусу. Гумус розкладається при великих температурах. Тому ненормально низький вміст гумусу може свідчити про високу температуру повітря.
Вміст фульво- і гумінових кислот. Фульвокислоти (світлі, більш кислі) формуються у грунтах під лісовою рослинністю; гумінові кислоти – у грунтах під степовою рослинністю.
Вміст карбонатів. Вологий клімат сприяє вилуговуванню карбонатів, тому наявність карбонатів є ознакою посушливого клімату.
Вміст R2O3.Чим теплішим є клімат формування грунту, тим більший вміст R2O3. Крім того, високий вміст R2O3може свідчити про наявність ілювіального горизонту.
При аналізі грунтових розрізів необхідно враховувати можливість вимивання речовин у нижчі горизонти. Найлегше вимиваються карбонати. Вони найчастіше акумулюються у більш щільних горизонтах, які стають вторинно насичені. Гумус з горизонтів вимивається слабо і вимивається лише внаслідок сильного промивного режиму.
37. Фауністичні комплекси як індикатори давнього клімату.
Фауністичний комплекс - група видів тварин, що виникли в одному географічному регіоні, мають подібні ареали і близькі за деякими екологічними особливостями.
Велике значення мають представники давньої крупної фауни, що мають стратиграфічне значення.Наприклад олень є показником відкритого простору. Вік стратиграфічних горизонтів визначають з усім комплексом кісткових решток, які називають тафоценозами. Кістки - цінний матеріал для датування, однак вони зберігаються по-різному, і можуть бути вже перевідкладеними. Найкраще кістки зберігаються в анаеробних умовах, без доступу кисню, у багаторічній мерзлоті, а також у місцях нафтових накопичень. Крім того, залишки стадних тварин є дуже поширеними на стоянках давніх людей.
Морська фауна починаючи з кам'яновугільного періоду була диференційована на біогеографічні пояси: тропічний і бореальний з широкою перехідною зоною між ними. Періодичні зміни структури і положення кордонів біогеографічних поясів свідчать про історичні зміни клімату. Наземні хребетні з'явилися в девоні; подальші поновлення родового складу екологічних типів збігалися зі змінами аридних і гумідних клімату Землі. У хребетних палеозою і мезозою рівень пристосувань до навколишнього середовища був нижчим, а звідси і їх менше екологічне різноманіття. Ссавці кайнозою володіли широким діапазоном кліматичної витривалості і відповідно великою різноманітністю умов проживання; серед них встановлюються фауністичні комплекси тропічних лісів і саван, листопадних лісів і степів помірного клімату.
Кількісну характеристику давнього клімату отримують по ізотопному складу викопних організмів (метод Р. Юрі.) В скелетах живих організмів накопичуються ізотопи 18О і 16О. Їх співвідношення в організмах змінюється залежно від температури довкілля. Співвідношення 18О/16О дозволяє отримувати кількісні показники палеоклімату, судити про простягання кліматичних зон і про сезонні коливання. Співвідношення ізотопів кисню, магнію та кальцію в раковинах та інших мінералізованих фрагментах копалин морських безхребетних тварин, особливо теплолюбних морських (коралів, губок, молюсків), дозволяє встановити абсолютне значення температури морських вод.Так, ізотопний метод показав, що в плейстоцені поверхневі води Тихого океану на екваторі мали температуру на 6оС нижче сучасної.
Для палеокліматичних досліджень важливими є корали, що будують рифи. Рифобудуючі корали лімітовані в основному температурами і в більшості своїй зустрічаються в межах середньої температури поверхні моря близько 20оС. Коли температура падає до 18оС, швидкість накопичення кальцію (зростання скелета) значно знижується, а більш низькі температури приводять до загибелі колонії.