
- •1.Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження
- •2.Палеогеографія та палеоекологія.
- •3.4. Історія розвитку палеогеографії та її сучасні концепції та парадигми.
- •6. Наукове значення палеогеографії
- •7. Практичне значення палеогеографії
- •8. Періодизація геологічної історії як основа палеогеографії. Періоди фанерозою.
- •10. Поняття про палеогеографічні пам’ятники та палеогеографічні індикатори. Памятники та індикатори давнього рельєфу.
- •11.Методологічні засади палеогеографії та палеоекології.
- •12.Предмет і об’єкт палеогеоморфології. Памятники та індикатори давнього рельєфу
- •17.Предмет, об’єкт, методи дослідження палеопедології.
- •19. Діагностичні ознаки кольору, новоутворень, текстури
- •21. Діагностичне значення гранулометричного та хімічного аналізу викопних грунтів.
- •22. Макроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії.
- •23. Мікроботанічні дослідження у четвертинній палеогеографії.
- •33. Палеомагнітний метод у четвертинній палеогеографії – принципи застосування, основні палеомагнітні рубежі.
- •34. Дендро-, варво-, спелео та гляціохронологія
- •35. Палеокліматологія: чинники змін клімату та палеокліматичні індикатори
- •36. Фізико – хімічні властивості ґрунтів і лесів як індикаторів давнього клімату (бенефіс Біллі)
- •37. Фауністичні комплекси як індикатори давнього клімату.
- •38. Типи рослинності і показові види як індикатори давнього клімату
- •42. Палеоландшафтознавство-предмет, об»єкт, методи.
- •43.Розвиток Землі у до геологічний період.
34. Дендро-, варво-, спелео та гляціохронологія
Дендрохронологія або датування деревних кілець – науковий метод датування, що базується на аналізі росту річних кілець дерев. Метод був відкритий та розроблявся протягом 20 ст. Е. Е. Дугласом Університету Арізони (США). Ця техніка дозволяє датувати деревину з точністю до календарного року. За допомогою дендрохронологічних методів для більшості видів деревних порід можливо точно визначити календарний рік формування річного кільця. Основними напрямками застосування результатів датування є:
палеоекологія, коли дані використовуються для реконструкції минулих екологічних явищ (одним з основних є реконструкція клімату);
археологія, для датування старих будівель, та ін.;
радіовуглецеве датування, для встановлення вмісту ізотопу С14
Дерева, що виростають у кліматичних зонах із сезонним кліматом, улітку й узимку ростуть неоднаково: основний ріст відбувається влітку, узимку ж ріст сильно вповільнений. Розходження умов приводить до того, що деревина, що наростає взимку й улітку, відрізняється своїми характеристиками, у тому числі щільністю й кольором. Кожне кільце відповідає одному року життя дерева («зимовий» шар тонше відокремлює одне «літнє» кільце від іншого)
Вологість і довгий вегетаційний сезон приводять до широкого кільця. Рік посухи може привести до дуже вузького кільця. Дерева тої ж самої області будуть мати тенденцію розвивати ті ж самі зразки ширини протягом даного періоду. Структура деревних кілець, сформована протягом усього періоду життя дерева, відбиває кліматичні умови, у яких росло дерево.
Варвохронологія — напрям досліджень, що займається вивченням тривалості існування льодовиків за підрахунками річних пар шарів стрічкових глин, які утворені більш грубим матеріалом, що накопичився літньої пори (алевритовим), і тонким зимовим(глинистим). Утворення стрічкових глин пов’язане з відступанням льодовиків. З-під льодовиків, що тануть, води виносили, і відкладали їх на дні прильодовикових озер. Улітку процес танення йшов інтенсивніше й на дні відкладався по перевазі пісок. Метод запропонований Де-Геєром (1912,1940), згодом він отримав його ім'я; назва походить від шведського слова "варва", яким позначалися ритмічно-шаруваті глини. Синонім — стрічкові глини.
Спелеохронологія – наукова дисципліна, що займається дослідження віку печер та їх вмісту – утворень та приурочених до них мінеральних покладів і виповнень, зокрема вивченням шарів на сталактитах. У вологий рік такий шар буде товщим, у сухих – вужчим.
Гляціохронологія займається датування віку льодовиків, зокрема за допомогою льодових кернів. Пробуривши льодовиковий щит, можна простежити у колонці льоду річні шари, що чітко відокремлюються один від одного за літніми і зимовими відкладами, які розрізняються за структурою, щільныстю та запиленням. Таке відділення не становить особливих труднощів для останніх кількох тисяч років, проте з глибиною проводити його складніше, оскільки через тиск верхніх шарів відмінності згладжуються. У цьому випадку для датування більш давнього льоду використовують чисельне моделювання його розтікання, вихідними даними при якому служать швидкість накопичення снігу, температура і в'язкість льоду, швидкість його руху і рельєф ложа.