1.Палеогеографія: предмет, об’єкт, методологічні засади й принципи дослідження

Поняття ввів М. Ломоносов. Палеогеографія – наука, що вивчає ГО геологічного минулого, її будову, стан і історію розвитку.Палеогеографія – наука про давню географічну оболонку Землі, яка вивчає просторово-часові закономірності її розвитку. Головна мета науки – просторово-часове вивчення будови, складу, структури й закономірностей розвитку давньої ГО Землі, виникнення та еволюції основних геосфер. Тобто предмет географічний (давня ГО), а об’єкт геологічний – відклади.

Гносеологічна основа Пгео. – головні закономірності розвитку прадавньої природи Землі:1) єдність природи 2) всезагальність та взаємозв’язок явищ і процесів 3) направленість, нерівномірність і поліхронність розвитку 4) зональність (регіональність) і індивідуальність прояву 5) поєднання близьких (неорганічна прир.) і неповторюваних (орг. прир.)особливостей розвитку.

Принцип суперпозиції (Стенона): «За умови непорушеного залягання кожний нижчезалягаючий пласт древніший за перекриваючий». Основний принцип – актуалізма.

Палеогеографія складається із загальної, регіональної, прикладної і галузевої. Чарльз Лаєль (англ. вч.) – батько сучасної геології та палеогеографії, запровадив принцип актуалізму – ключ до вивчення давньої природи є у вивченні сучасного. Як самостійний природно-історичний напрям палеогеографія виникла відносно недавно, на межі 19-20 ст., після робіт Неймара, Вегенера. Як сформована наукова дисципліна сформувалась в середині минулого століття, коли були опубліковані праці Маркова, Герасимова. У палеог. використовуються системний аналіз, еволюційний підхід. Жорж Кюв’є – школа “катастрофізму”.

Кожне геологічне тіло у оболонці Землі є пам’яткою певної сторони давньої природи. Памяткою давнього рельєфу є умови залягання певного шару гірських порід одного віку.

Вся історія розвитку Землі поділяється на певні етапи, а відклади, сформовані у однорідних природних умовах, називаються стратиграфічними горизонтами.

Палеогеографічний індикатор – непрямий показник природних умов минулого. Палеогеографічні документи – основна база для палеогеографічних реконструкцій.

Галузі палеогеографії.У залежності від задач П можна класифікувати по-різному. За цільовою ознакою П. поділяється на загальну, галузеву й прикладну. Головна мета З.П. – синтез палеогеографічних даних і розгляд минулого ГО вцілому. До неї відн. Також теоретичну П, яка використовує математичні методи й моделювання. Галузева П. займається аналізом конкретних палеогеографічних аспектів і складається з компонентної, регіональної та історичної палеогеографії. Компонентна – дослідження декількох окремих компонентів і процесів природи минулого (реконстукція ландшафтів минулого, палео -кліматичної, -гідрологічної, -геоморфологічної, -екологічної, палеонтологічної ситуації). ІІ і ІІІ напрямки – просторово-часова тематика науки. Регіональна П – займається реконстукціями на визначених площах (область, регіон, район, ділянка тощо); історична – відтворює природну обстановку по часовим віхам. П-ю, як і будь-яку історичну науку можна розділити хронологічно (напр. по основним підрозділам геохронологічнної шкали: ери, періоди, епохи, віки).

Прикладна П – сфера застосування П-х даних і практичних задач. У ній виділяють напрямки: пошуковий, прогностичний, охороноприродознавчий. Новий напрям – нетрадиційна П (палеоекологічні проблеми).

Структура палеогеографії, як науки.Палео: -геологія, -геоморфологія, -кліматологія, -педологія,

-гідрологія (океанологія, отамологія, лімнологія, гляціологія, кріологія), -біологія (бот., зоол.),

-карпологія (давнє насіння й плоди), -антракологія (деревне вугілля), -палінологія (спори, пилок),

• теріологія(мікро\макро - ссавці)-

• малакологія (молюски),

• -ентомологія (комахи),

• -герпетологія (плазуни).

Палеоландшафтознавство – реконстукція давніх ПК різного рангу.

П-еколгія – відтвор. Прир. ландшафтів давніх часів; антропоцентричний х-ер (звор. зв’язок людини з прир.). Геоархеологія.