2.6. Основні функції політології.

1. Теоретично–пізнавальна – завдяки якій розкривають об’єктивні тенденції соціально-політичного та економічного розвитку, труднощі, протиріччя в житті суспільства, оцінює політичні ситуації.

2. Методологічна – за допомогою якої розкриваються загальні закономірності політики, різних політичних систем, політичних відносин, створюється база для розвитку більш часткових політичних теорій і для інших соціальних наук (держави і права, політичної соціології та ін.).

3. Аналітична – що дозволяє аналізувати, оцінювати результати діяльності держави, партій та інших елементів політичної системи суспільства.

4. Регулятивна – допомогає забезпечувати вплив людей і організацій на політичний процес, їхню участь у політичних подіях.

5. Прогнозтична – за допомогою якої здійснюється передбачення політичних процесів, своєчасне керуваня політикою.

6. Світоглядна – дозволяє правильно оцінювати співвідношення загальнолюдських і класових інтересів, визначати своє місце в політичному житті суспільства, оцінювати вплив ідеології на політичну реальність, формування світоглядної позиції громадян.

3. Категорії та система методів політології.

3.1. Центральні категорії політології.

Категорії – це загальні поняття науки про політику, вони невіддільні від законів. У них розкриваються необхідні зв’язки фундаментальні положення науки, суттеві елементи її структури.

Центральними категоріями політології є : влада; управління; авторитет; демократія; свобода.

Категорії – найбільш загальні, фундаментальні поняття науки, що відображають істотні сторони її предмета, розкривають необхідні зв’язки, ”вузлові пункти” науки. Їх можно класифікувати в трьох вимірах:

1.Категорії, що розкривають діалектику політичного буття і свідомості.

• політичні відносини

• політична теорія

• політичне життя

• політична психологія

2.Категорії, що розкривають взаємозв’язок і взаємодії політики і суспільства.

• держава

• громадянське суспільство

• політична влада

• політичний режим

3.Категорії, що розкривають систему відносини “людина-політика”.

• політична участь

• політична активність

• політична індеферентність

• політична культура

А ось автори видання: “Основи політології К-1995 (під керівниством професора Кирилюка) поділяють категорії політології на чотирі групи: загальні, структурні, функціонування та розвитку.

Загальні – політика, влада, демократія, свобода, упр. нау ідея, упр. менталітет і т. д.

Функціонування – політична діяльність, політичний процес, політичний конфлікт, політична боротьба та ін.

Розвитку – політичну революцію, контрреволюцію, еволюцію.

3. Методи науки про політику.

При вивчені політичних явищ і процесів політична наука використовує різноманітні методи дослідження, аналізу й прогнозування. Проте загальною методологічною основою досліджень залишається діалектико–матеріалистичний метод. А серед методів дослідження політичних явищ і процесів політична наука найбільш широко використовує такі :

1.Системний метод - йому надають особливої пізнавальної цінності. Цей метод передбачає комплексний аналіз найскладніших механізмів функціонування політичних систем як цілосностей (наприклад, капіталістична система, політична система США та ін.) підсистем як частини глобальних систем (партійна система, система місцевого самоуправління та ін.) елементів політичної систем (політична партія, громадяни), а також при аналізі таких проблем, як політичні інтереси, національні інтереси, політичні рішення.

2.Історичний метод – передбачає вивчення історичних процесів і історії політики, причин тієї чи іншої будови і функціонування політичних систем. Суть історичного методу полягає в тому, щоб, розкриваючи діалектику реальних діалектичних процесів, трактувати політичні системи, інститути і процеси не як незмінні, а в їх конкретному історичному взаємозв’язку, з точки зору їх генезису в минулому і тенденцій розвитку в майбутньому. Історизм як методологічний принцип поєднує в собі історичний погляд на речі й історичний метод їх пізнання.

3.Біхевіоральний – суть полягає в способі аналізу історичних явищ через поведінку індивіда і груп при виконанні ними певних політичних ролей.

4.Кількісні методи – виходять з того, що політичні явища можуть і повинні піддаватися виміру. Найпопулярніші такі три методи кількісного характеру:

а)статистичні

б)анкетні дослідження та опитування

в) лабораторні експеременти (особливо у сфері міжнародної політики).

Перевага цих методів полягає в тому, що дослідник має справу з матеріалом, який можна математично формалізувати, виявити тенденції розвитку, зробити політичні прогнози, змоделювати політичні ситуації.

5.Порівняльні методи – більш традиційні. Їх використовував ще Аристотель. Ці методи орієнтують на розкриття і порівняння загальних рис політичного життя, різних країн, народів,епох. Ускладнення політичних процесів у сучасному світі, різноманітність політичних форм можна осмислити на теоретичному рівні лише за умови їх порівняння.