Через рік після першого видання підручника з політології авторський колектив під керівництвом завідувача кафедрою політології Львівського університету акадеіка О. Семківа здійснив друге, перероблене і доповнене видання підручника.

У ньому по-новому висвітлюється питання виникнення і формування націй, у тому числі й української. Проблема української національної ідеї посідає тут чільне місце. Автори стверджують, що вона є всеохоплюючою і означає державність, власно владність, суверенітет, соборність.

Істотно доопрацьовані глави “Марксистські погляди на політику”, “ Громадське суспільство і правова держава”…

Серед побічно-асоціативних тем виділяються:

• ланцюгові теми (виникають у результаті активізації другорядних членів речення попередньої фрази; на лексичному рівні зв’язок між фразами може виражатися синонімами, повторами, займенниками, парафразами тощо); (про друкарню в Острозі);

• суміжні теми (утворюються за суміжністю понять); (про новий підручник);

• паралельні (перехід до яких прихований, незрозумілий або справді відсутній. Виникають завдяки асоціаціям – звукові асоціації, зовнішні подразники, специфічні психічні стани, пов’язані зі станом свідомості, емоції, глибинні змістові асоціації, латентна предикація). Трапляються в описах, розповідях.

Побічні теми роблять твір тематично неоднорідним. Якщо кожна фраза – носій похідної теми, то такий твір має аморфну тематичну структуру. Однорідні тематичні структури є тематично цілісними. Тематично цілісній структурі протиставляється тематично розірвана.

Теми твору можна поділити за їх кількісним виявом - охопленням більших чи менших текстових масивів. Тема, що кількісно переважає в творі, називається основною. Вона не завжди актуальна, хоча має бути такою. В ідеалі перша тема, вихідна, основна й актуальна повинні збігатися. Насправді редактор має справу з творами, в яких ці поняття розходяться, і завдання редактора - тематично звести названі поняття.

Будь-яка тема фрагменту, яка не отримала ще достатнього аргументованого редакторського визначення, називається мікротемою.

Теми можуть бути авторськими і читацькими. Тема, виділена читачем, називається читацькою. Вони не завжди збігаються. Тема твору має відносний характер: відносно автора і відносно сприймача твору. Авторська тема і читацька тема часто не збігаються. Крім того, при сприйманні твору читачем виникають побічно-асоціативні теми. Завдання редактора – наблизити читацьку тему до авторської, тобто забезпечити адекватне розуміння твору та запобігти зайвих побічних асоціацій.

Застосування методу по фразового визначення тематичної організації твору дозволяє редакторові у явній формі зафіксувати реальну тематичну систему й структуру твору.

Метод тематичного прогнозування (антиципації) (1.3.). Використовується паралельно з попереднім. Він дозволяє від кожної фрази спрогнозувати логічне розгортання теми, створюючи у свідомості уявний загально тематичний фон. Зіставляючи реальний зміст наступних фраз зі спрогнозованим змістовим фоном, редактор робить висновок про їхній збіг або розходження. Останнє – сигнал про недосконалість тематичної організації твору. Метод виявляє відхилення.

Метод рубрикації (1.4.). Суть – складання подумки плану твору з метою групування фраз у тематичні фрагменти. Спершу редактор групує матеріал за змістом. На основі групування робить висновок , що в тексті переважають такі мікротеми.

Далі виділяє змістові опорні пункти, за якими текст інформація згортається і існує в пам’яті в стислому вигляді.

Останнє – шукає зв’язок між частинами.

Метод моделювання тематичної структури (1.5.). Суть – унаочнення тематичної структури. Візуально моделі можуть бути різними – у вигляді схем, літерних записів, індивідуальних знаків. Мета редактора – знайти зв’язки між компонентами змісту, об’єднати елементи змісту в змістові частини, знайти їх підпорядкованість тощо. Схематичне моделювання виконує також навчальну функцію – допомагає редакторові швидше опанувати методику аналізу тематичної організації твору, перевести уміння тематичного аналізу в ранг навички.

Якісний аналіз виділення актуальної теми (2) пов’язаний із інтерпретацією факторів написання матеріалу, зокрема комунікативної мети, аналіз мікротеми в системі інтерпретованих факторів, визначення причин, що послаблюють актуальність теми або роблять усі мікротеми неактуальними. Тож завдання редактора – визначити життєздатність авторської теми при заданій комунікативній меті, передбачити небажаний вплив твору на аудиторію.

Для визначення актуальної теми редактор застосовує методи якісної оцінки теми (2.1.) і прогнозування читацьких реакцій (2.2.).

Метод якісної оцінки (2.1.) застосовують для з’ясування можливої розбіжності між основною і головною, головною і актуальною темами або у випадку, коли неможливо виділити потенційну головну тему через наявність багатьох мікротем. Застосування цього методу передбачає виконання таких операцій:

• інтерпретацію головної теми у межах тематичної структури;

• інтерпретацію соціальної ситуації, в якій був написаний твір, і мотиву написання;

• включення теми у читацький контекст;

• прогноз читацьких реакцій;

• інтерпретацію комунікативної мети;

• інтерпретацію комунікативного смислу.

Метод прогнозування читацьких реакцій (2.2.): редактор повинен створити образ сприймача, визначити комунікативну мету і спрогнозувати розгортання теми, реакції читача на твір, зіставити реальні функції твору з передбачуваними автором.

Методика аналізу розкриття теми (3). В основі аналізу лежить фактологічний аналіз, спрямований на визначення якісного й кількісного фактологічного забезпечення змісту, а також композиційно-архітектонічний аналіз, що включає організацію й вираження змісту твору.

Розробка теми – це робота автора, пов’язана зі збором та обробкою фактичного матеріалу, його розташування у творі, глибиною і спрямуванням осмислення фактичного матеріалу тощо.

Факти у виданнях – це елементи дійсності, відбиті у свідомості автора; це основа змісту. Факти є матеріальною основою для утворення теми, розробка якої власне пов’язана з вибором фактів, утворення фактологічної системи твору, розташування фактів (розробкою композиції).

Фактичний матеріал використовується як наочне ілюстрування думок, фон для розгортання певних подій, а також як система доказів. У редакційній практиці поняття фактичний матеріал включає в себе власне факти, тобто щось твердо встановлене, таке, що відбулося насправді, та власні імена, географічні назви, дати, кількісні показники. Під фактом також треба розуміти не тільки реальні, що були або є, а й прогностичні, гіпотетичні, ймовірні явища, процеси, події, які ще не відбулися, але вже існують в уяві людей.

До фактичного матеріалу відносять і цитати. Вони використовуються з метою надання точної оцінки факту чи явища за допомогою залучення поглядів і висловлювань відомих діячів: політиків, науковців, письменників та ін.

Особливим різновидом фактів є статистика. Під нею розуміють типові зведенні числові характеристики, які ґрунтуються на спеціально організованому масовому спостереженні певних фізичних, економічних, політичних, культурних та інших явищ. Статистика має справу з великою кількістю відповідних фактів, групуючи й опрацьовуючи їх за складною науковою методикою, з метою числової характеристики тих чи інших елементів дійсності відповідно до їх ознак. Використання статистичних даних відноситься до традиційних методів представлення фактів. Такий вид інформації дає знання про загальні закономірності, тенденції соціальних процесів. Мовою цифр можна окреслити те чи інше явище, показати суть проблеми, продемонструвати динаміку розвитку події, зробити на їх основі певні висновки. Закон України «Про інформацію» виділяє статистику як самостійний вид інформації – статистичної. У статті 19 зазначається: Статистична інформація – це офіційна документована інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України.

В. Карпенко намагається охопити всі можливі значення слова «факт»: а) дійсна, не вигадана подія, дійсне явище; б) те, що відбулося, відбувається чи прогнозується у майбутньому часі; в) приклад, випадок; г) те, що є будівельним матеріалом для певних висновків і відповідає об'єктивній реальності. Факт – це елемент дійсності, тому він вбирає в себе певні її ознаки: предметність, багатоплановість, невичерпність. Подієва інформація легше сприймається й запам’ятовується, вона дає загальне уявлення про світ. Факти дають реципієнтові можливість самостійно мислити, формувати свою думку щодо певних подій чи явищ. Проте іноді читачу важко зорієнтуватися в тому, що коїться навколо нього, тоді правильно подана фактологічна інформація, яка висвітлена в усіх можливих аспектах допоможе людині розібратися в тій чи іншій ситуації. Саме тому під фактом також розуміють і судження. Однак В. Здоровега зауважує, що будь-який факт багатший від судження. Вписуючись у систему суджень, у процес доказу, у той чи інший узагальнюючий журналістський виступ, факт втрачає властиву йому від природи багатогранність, висвітлюється однобоко. Не будь-яке судження є фактом. Воно стає таким, якщо встановлена істинність того, про що йдеться у цьому судженні, тобто коли судження проходить верифікацію. Отже, говорять про факт реальний і відображений: в одному випадку – це конкретна, об’єктивно існуюча реальність; в іншому – її відбиток, віддзеркалення в нашій свідомості. У цьому й проявляється складна природа факту. Автор впливає на природу факту й на подальший його розвиток, коли обирає той чи інший факт для оприлюднення, виокремлює його з-поміж інших. Звернення уваги саме на цей факт може змінити ставлення людей до порушених питань.

Найважливіший принцип авторської діяльності – принцип об’єктивності. Він передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотворювати. При об’єктивному висвітленні подій автор повинен пам’ятати, що він не має права підміняти факти власними думками, оцінками, інтерпретаціями, бо інакше подана інформація буде суб’єктивною. Відомості мають подаватися незалежно від особистісних смаків, уподобань, симпатій. Про співвіднесення об’єктивного й суб’єктивного у факті В. Горохов написав: «Зміст факту є відображенням об’єктивної події, яка знаходиться поза людської свідомостю, а форма, у якій здійснюється це відображення, є суб’єктивною».

Об’єктивний виклад передбачає розгляд фактів у низці інших, бачення їх минулого й майбутнього, аналіз фактів у всіх можливих взаємозв’язках. Будь-яка життєва ситуація складається з численних фактів, пов’язана з багатьма проблемами, тому відокремлення факту від інших може призвести до неправильного розуміння порушеного питання. Факти слід розглядати в розвитку, простежуючи еволюцію явищ, які вони ілюструють. І.Михайлин називає це засадою історизму. Іноді автори, намагаючись дотримуватися цих вимог, наводять якомога можна більше відомостей, звертаючи увагу на неважливі факти, які можуть створити “фактологічний шум”. Відбувається дифузія мікросмислів, а це призводить до логічних, а іноді й фактичних помилок. З цього погляду, добір фактичного матеріалу конче потрібний, бо життя щохвилини породжує безліч різних фактів: вагомих і невагомих. Для того, щоб публікація досягла своєї мети, важливіше повідомити небагато фактів, але повно й зрозуміло, відібравши лише головні, найбільш яскраві.

Суб’єктивізм виявляється в довільному доборі фактів, вільному їхньому інтерпретуванні, замовчуванні одних і висвітленні тих, які менш важливі; створенні ілюзії типовості одиничних фактів; порушенні вимог логічного викладу, прив’язання явищ життя до завідомо необ’єктивної концепції.

Кожен твір містить предмет відображеного й оцінку відображеного. Предметом відображення вважають факт чи систему фактів, саме описуване явище, сюжет і конфлікт реальної дійсності. Під оцінкою відображуваного розуміють погляд автора на предмет, аргументи й докази, концепцію твору. В. Здоровега поділяє журналістські виступи на дві групи: 1) подієва інформація (факт у таких виступах є самоціллю, тобто відіграє самостійну роль); 2) узагальнюючі, аналітичні твори (факти тут використовуються як аргументи, завдяки яким доводиться певна думка).

У творі факти можуть мати таке позиційне розташування:

1. За часовим принципом (коли потрібно встановити взаємозв’язки між фактами, які належать до різних проміжків часу).

2. За проблемним групуванням фактів (коли потрібно окреслити різні елементи досліджуваного явища, розкрити їхні взаємозв’язки та стосунки; треба пояснити з різних позицій сутність суперечливої ситуації.

3. За принципом протиставлення (з’ясовується суть проблеми, що описується, робляться відповідні висновки).

Джерела інформації

Визначальним етапом праці автора над твором є збирання фактичного матеріалу. Він зобов’язаний створити міцну джерельну базу для своєї масово-інформаційної діяльності та постійно її поповнювати й удосконалювати. Джерелами інформації можуть бути редакція, колеги з інших видань, самі видання, інформаційні випуски телебачення, прес-служби, неформальне спілкування з людьми в міському транспорті й т. і. опосередковані джерела інформації – прес-конференції, брифінги, презентації, прес-релізи, спеціалізовані інформаційні бюлетені.

Важливим є не тільки те, з яких джерел отримана інформація, а й яку мету мали люди, коли повідомляли про певні події чи явища. У природі не існує абсолютно надійних інформаційних систем, тому немає й авторів, які не допускали б жодного хибного фактичного твердження. Завдання редактора полягає не в тому, щоб усунути абсолютно всі фактичні помилки, яких припустився автор; а в тому, щоб мінімалізувати їхню кількість. Найважче це зробити у виданнях з великим обсягом. У таких випадках редактор повинен ретельно проконтролювати ті фактичні твердження, на яких базуються основні ідеї повідомлення, а решту тверджень проконтролювати вибірково. Редактору від початку слід виробляти скептичне ставлення до поданих автором відомостей. У такому випадку виникне потреба перевіряти всі складові їх достовірності: точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних організацій, географічні назви, адреси, дати, цифри. На сучасному етапі багато видавництв вимагає від авторів вказувати на берегах оригіналу джерела всіх фактів, що наводяться, якщо вони не супроводжуються посиланнями всередині тексту. Завдяки цьому редактор може:

● оцінити авторитетність і надійність джерел, на які спирається автор (якщо джерело сумнівне, не довіряти й відомостям);

● перевірити, наскільки точно автор дотримується джерела.

Причини виникнення фактичних помилок

Фактичні помилки виникають, коли: 1) редактор повністю довіряє автору, не перевіряючи фактичну сторону тексту (автори покладаються на свою пам’ять, а вона тримає загальне враження від фактів; 2) аналіз й оцінка фактичного матеріалу викладається у ВНЗ методологічно неправильно, тому редактори не мають навичок фактологічного аналізу; 3) через випадкові неточності; свідомі перекручення, які продиктовані певними інтересами; некомпетентність автора в окремих ситуаціях.

Причини, які призводять до ненавмисного перекручення відомостей умовно ділять на групи:

1. Неуважність, незосередженість автора, яка виявляється в неточностях у фіксації події чи явища або в неправильно побудованій фразі.

2. Технічні неточності, особливо, коли інформація сприймається на слух у багатолюдній аудиторії або телефоном.

3. Некомпетентність, невміння розібратися в складних речах (скажімо, незнання наукової термінології).

4. Ненадійність джерела інформації.

5. Помилки «логічного мислення» – об’єкт матеріалу добре знаний авторові, логіка і послідовність розвитку подій теж передбачувані, тому він вважає зайвим ще раз перевірити фабулу розгортання події, керуючись самою логікою, а вона може підвести.

6. Надмір суб'єктивізму, невміння й небажання відділити факт від коментарю (під час довільного викладу факту, певної події, чужих думок).

Тому авторові треба бути максимально уважним і акуратним як у сприйманні, так і у фіксації інформації, звертатися до довідкових джерел, прислухатися до порад старших колег, фахівців, перевіряти перебіг подій, а не сподіватися на те, що саме так мало би бути.