5.Системний підхід та засади оцінювання персоналом.

Оцінювання осіб, які надають трудові послуги ор­ганізації, присутнє на всіх етапах їх трудової діяльності, тобто в системі «вхід — діяльність — вихід». На етапі вхо­ду предметом оцінювання є найчастіше якості осіб, які претендують на працевлаштування, на етапі діяльності — трудова поведінка, а на етапі виходу — ефекти праці.

Оцінювання персоналу — виражений у письмовій або усній формі процес оцінювання життєвої позиції, особистісних рис, поведінки і рівня виконання працівниками завдань, важливих для досягнення місії та цілей організації.

Із системних позицій оцінювання персоналу є ціле­спрямовано підібраною й організованою сукупністю еле­ментів і відношень між ними, спрямованою на підвищен­ня ефективності управління персоналом у контексті ре­алізації цілей і місії організації.

Як свідчить практика провідних фірм світу, най­доцільнішим є конструювання і застосування систем оцінювання персоналу, сформованих з урахуванням таких критеріїв: форми оцінювання (усне, письмове); характер оцінювання (формалізоване, неформалізоване); діапазон оцінювання (часткове, комплексне); період оцінювання (перманентне, періодичне); мета оцінювання (ретроспек­тивне, діагностичне, розвиваюче); суб'єкт оцінювання (оцінювання безпосереднім керівником, експертне (зов­нішнє), індивідуальне, колективне оцінювання (група оцінюючих, підлеглі, співробітники, клієнти)); пред­мет/критерії оцінювання (оцінювання особистості, квалі­фікації, поведінки (біхевіоріальне), ефективності, зміша­не оцінювання); способи отримання оцінок (абсолютні, відносні); групи оцінюваних працівників (працівники фізичної праці, ІТП, працівники управління, керівники, менеджери, в т. ч. топ-менеджери).

Метою оцінювання працівників є отримання об'єктив­них оцінок їхньої праці, в яких концентруються знання і досвід, ставлення до праці, внесок у кінцевий результат діяльності первинного трудового колективу й організації загалом. Це означає, що об'єктом оцінювання повинні бу­ти не людина загалом, а тільки істотні її якості, власти­вості і дії з огляду на виконувану нею роботу та наслідки. Оцінювання персоналу виконує вимірювальну (ретро­спективну) і розвиваючу функції.

Вимірювальна функція оцінювання персоналу полягає в отриманні даних про працівника щодо рівня його поперед­ньої і теперішньої праці, її якості, виконуваних ним обов'яз­ків, ступеня його відповідності вимогам робочого місця.

Розвиваюча функція оцінювання персоналу ре­алізується під час аналізу його можливостей щодо розвитку інтелектуального, ділового потенціалу, умінь, підвищення рівня кваліфікації, прагнення збільшувати свій внесок у за­гальні здобутки організації.

13. Критерії, методи і техніки оцінювання персоналу.

Змістовне й ефективне оцінювання працівників мож­ливе лише за умови застосування об'єктивних методів і розроблених на їх основі методик, орієнтованих на цілі, завдання й результативність цього процесу.

У системах оцінювання працівників можуть застосо­вуватися різноманітні методи, а в їх межах — техніки оцінювання.

Метод оцінювання — сукупність певних теоретико-ме-тодологічних підходів до оцінювання якостей особистості, поведінки й ефектів праці працівника. Вибір конкретного методу залежить від особливостей системи оцінювання.

Техніка оцінювання — спосіб збирання, реєстрації і аналізу інформації, яка є підставою для визначення оцінки. Обумовлюється вона відповідними інструкціями, які передбачають використання інструментів збирання, реєстрації та аналізу інформації.

Техніка довільного опису — найпростіша. До неї часто вдаються керівники, характеризуючи ефективність праці підлеглих. У такому описі, як правило, намагаються з'ясу­вати фактори, які спричинили результати їх праці, сильні і слабкі сторони, компетенції працівника.

Структуризовані описи характеризують ефектив­ність праці за конкретними критеріями, що полегшує порівняння оцінюваних осіб (наприклад, для певної кате­горії працівників встановлюють певні нормативні показ­ники продуктивності праці, з якими порівнюють фактич­ну продуктивність праці кожного окремо взятого оцінюва­ного працівника).

Техніка самооцінювання полягає у самостійному за­повненні оцінюваною особою аркушів, що містять запи­тання або твердження (інколи з кількісними оцінками). Особа, яка здійснює самооцінювання, повинна мати змогу коментувати власні оцінки.

Оцінювання за визначеними цілями сформувалося у межах управління за цілями, яке останнім часом транс­формувалося в управління за ефектами.

Техніка критичних випадків передбачає фіксацію без­посереднім керівником фактів, які свідчать про відхилен­ня у поведінці підлеглих від нормативних значень.

Суб'єктивні методи оцінювання. Вони переважно охоплюють порівнювальні техніки оцінювання персона­лу. Значною мірою ці техніки є релятивними, тобто таки­ми, що дають відносні знання.