9. Візантійська культура – визначне явище світової культури

Візантія – одна з держав, яка внесла великий вклад в розвиток культури в Європі середніх віків. В історії світової культури Візантії належить особливе місце. В художній творчості Візантія дала середньовічному світові високі образи літератури і мистецтва, котрі вирізнялися благородною витонченістю форм, образним баченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки. По силі виразності та глибокій духовності Візантія багато століть випереджала всі інші країни середньовічної Європи.Духовне життя тогочасного суспільства вирізнялось драматичною напругою; у всіх сферах знань, літератури, мистецтва спостерігається змішування язичницьких та християнських ідей, образів, уяв. Взагалі в перший період існування Візантії сформувалися основні особливості Візантійсьої культури. Перш за все потрібно сказати, що Візантійська культура була відкритою для впливу інших культур, але поступово вона синтезувалась у провідну греко-римську культуру. Культура ранньої Візантії була міською культурою, великі міста, в першу чергу Константинопіль, були не лише центрами ремесла та торгівлі але і високими культурними центрами. На другому етапі розвитку Візантійської культури християнство панує у всіх сферах життя людини.. В суспільному розвитку і в еволюції культури Візантії очевидні протиречливі тенденціїї, що були спричинені розташуванням Візантії між Сходом та Західом.

10. Візантійське музичне мистецтво

Важливим шляхом поширення духовної візантійської культури на Захід стала Італія, південні та північно-східні землі якої довгий час (до XI ст.) належали Візантійській імперії.. Сучасні музикознавці вважають, що саме на базі східних монастирських розспівів на Заході формується традиційна форма церковної музики, що з XII ст. відома як "григоріанський хорал" (не маючи відомостей про походження цього розспіву, Бернард Клервоський приписав його створення папі Григорію Великому). Характерні риси григоріанського хоралу - величність, суворість, мелодійна повільність, уні-сонність співу. Візантійська церковна музика (поза монастирями) принаймні з VI ст. розвивалася в напрямку переймання традицій античної культури співу різних регіонів елліністичного світу. З IX в. у колах інтелектуальної еліти наростав інтерес до античної музичної культури, хоча цей інтерес і мав по перевазі теоретичний характер : увагу залучала не стільки сама музика, скільки твору давньогрецьких музичних теоретиків.

11. Візантійське образотворче мистецтво

Візантійське мистецтво досягло свого розквіту в часи правління імператора Юстиніана (527—565 pp.). Візантійська художня культура поєднувала в собі два практичні начала — пишність і видовищність та витончений спіритуалізм.. Образотворчому мистецтву Візантії характерні самобутність, цілісність, гармонійність художніх принципів, глибина образів та змісту, різноманітність форм та кольорів, досконалість техніки. Поєднання цих рис зробило візантійське мистецтво одним з найбільших досягнень світової культури. Візантійські майстри зуміли зберегти складну техніку образотворчого мистецтва античності, разом з тим вони поповнили її новим символічним змістом. Блиск і парадність, золото та мармур, краса і сяйво стали символами духовного блаженства, а живопис допомагав людині осягнути самого бога та врятуватись. Головним завданням цього мистецтва було представляти і тлумачити принципи християнської віри.