Пластичне мистецтво України

У середині ХVІІ ст. скульптура в Україні як вид мистецтва занепадає, набуваючи рис маньєризму, що фактично стало передумовою переходу до стилю бароко і позначилося на орнаментально-рослинній різьбі іконостасів. Бароко в Україні утверджувалося у другій половині ХVІІ ст.

У церковних спорудах, зокрема православних, з’являються численні статуї, виконання яких органічно поєднувало дерево, поліхромію, позолочення.

Статуї гетьманів, алегоричні фігури муз розміщувалися на фронтонах Малоросійської колегії у Глухові; статуї прикрашали інтер’єри гетьманських палаців. Однак внаслідок підпорядкування Української Православної церкви Московському Синодові (1686) значна кількість статуй була знищена, а майстри переїхали до Росії, зокрема у Пермську область.

Продовжувався розвиток надгробної скульптури. Серед відомих творів – надгробок воєводи Адама Киселя (с. Низкиничі, тепер – Волинська область), де реалістично передані портретні риси. Ставали популярними надгробні епітафії.

Наприкінці ХVІІ ст. заможні власники для виконання надгробкових пам’ятників запрошували закордонних майстрів, зокрема С.Шванера і А.Шлютера (Германія). Андреас Шлютер – провідний європейський майстер пізнього бароко. Його називали «Північним Мікеланджело». Творчість Шютера певною мірою пов’язана з Україною. Наприкінці ХVІІ ст. м. Жовква стала родовим помістям польського короля Яна ІІІ Собеського. У виконанні А.Шлютера збереглися два надгробки представників королівського роду: Якуба Собеського (батька короля) і Станіслава Даниловича (дядька короля). Надгробки зберігаються у костелі св. Лаврентія (Жовква) і є яскравими зразками образотворчого мистецтва на наших землях.

Дедалі частіше у бароковій скульптурі Центральної України застосовувалася техніка металопластики (мідь, карбована на смолі). Вищими досягненнями цієї техніки вважаються статуї на фасадах ратуші у Києві та Михайлівського Золотоверхого монастиря. Обидві вони виконані у традиціях, близьких українському бароковому живопису, і зображають шанованого народом архангела Михаїла. Окрему групу металопластики становлять металеві царські врата, оздоблені рослинним орнаментом та постатями людей. До найвідоміших зразків належать царські врата іконостаса Софії Київської (київські майстри П.Волох, Ф.Таран, І.Завадський).

Стиль рококо з’явився в Україні у 30-хроках ХVІІІ ст. Тодішні меценати сприяли будівництву пишних сакральних і палацових споруд. Скульптура таких об’єктів органічно поєднана з архітектурою, отже, говорити про скульптуру, не згадуючи архітектурного середовища, неможливо.

У стилі рококо виконано вівтар Домініканського костелу за проектом М.Урбаніка, скульптурне оздоблення здійснив М.Полейовський. У центрі вівтаря розміщена ікона Богоматері, яка має вишукане рококове обрамлення. Ікону подарував ордену Домініканців князь Лев Данилович.

Рококове скульптурне оздоблення має інтер’єр костелу кармелітів босих у Бердичеві (архітектор Бернард Меретин). У центрі розміщена давньоруська ікона Бердичівської Богоматері. Інтер’єр – ідеальне втілення синтезу мистецтв, що засвідчує мідерит Теодора Раковецького.

Починаючи з 40-х років ХVІІІ ст. в Україні працюють у стилі бароко видатні архітектори – Варфоломій Растреллі та Бернард Меретин. Усі зведені ними споруди прикрашені скульптурою й архітектурною пластикою. До старшого покоління скульпторів львівської рококової пластики належали три митці – Севастіан Фесінгер (?-1769), Антон Косинський (бл.1720-бл.175) та Йоанн Пінзель.

Геніальним скульптором був Йоанн Пінзель, особа котрого дотепер вважається загадковою для дослідників, оскільки про нього майже відсутні архівні дані. Збереглася велика кількість творів, які приписують цьому скульпторові. Головні з них – статуї на фасаді собору св. Юра (Львів) та ратушах у м. Бучачі (Тернопільська область). Велика група вівтарних статуй, виконаних у дереві для костелу м. Городенка (Івано-Франківська обл.), вівтарні композиції та фігури для інтер’єру костелів у селах Наварія та Годовиця (на Львівщині), вівтарні статуї для костелів у м. Монастириськ (Тернопільська область), численні оздоблені скульптурні об’єкти. Діяльність Пінзеля тісно пов’язана з творчістю архітектора Б.Меретина та графом М.Потоцьким. Відомо, що у Бучачі, центрі маєтків М.Потоцького розміщувалася школа, де під керівництвом «старих майстрів» (Б.Меретина та Й.Пінзеля) виховувалося молоде покоління тодішніх скульпторів і архітекторів.

Із майстрів рококової пластики, які працювали у центральних регіонах України, відомий скульптор Сисой Шалматов (?-?). Він працював по дереву; є автором іконостаса собору Мгарського монастиря, розташованого неподалік м. Лубен, різьбленого іконостаса і статуй для церкви Покрови (1768–1773) у м. Ромнах (Сумська обл.).