Архітектурне мистецтво України.

Мистецтво періоду бароко і рококо. Наприкінці ХVІІ – початку ХVІІІ ст. на Україні зароджується новий стиль – бароко.

Елементи бароко наявні у палаці-замку Богдана Хмельницького у Суботові. Замок був найбільший у Придніпров’ї, з парадними приміщеннями, невеликими кутовими вежами. Просторий ганок з аркадами завершувався фігурним фронтоном, тимпан якого заповнювався барельєфами.

Оборонність присутня в житлових спорудах козацької старшини. У Чернігівському замку зведено двоповерховий будинок Полуботка. Наприкінці ХVІІ ст. споруджено два будинки Лизогуба (у Седневі та Чернігові). Житлові будинки козацької старшини збереглися у Чигирині, Гадячі, Любечі, Сорочинцах, Глухові, Батурині та інших містах.

Спорудження шкіл було скромнішим. Однак складністю планувальної системи вирізнялися будинки двоповерхової споруди Київської академії та колегіуму в Новгород-Сіверському. Видовжена форма споруди Київської академії розподілялася на дві частини. Уздовж фасаду відкриті аркади долучалися до коридору, в який входили класи і рекреаційні зали. Витончений другий ярус був надбудований архітектором Йоганном Готфрідом Шеделем у 1732–1740 рр. Новгород-Сіверський колегіум так само мав двоярусну галерею, до якої на обох поверхах прилягають аудиторії.

Українське бароко найяскравіше втілилося у храмовому будівництві. На цей час припадає створення оригінальних і неповторних за зовнішнім виглядом храмів, де мурована архітектура епохи досягла виняткового стильового виразу.

Зовнішній вигляд споруд вражав грандіозністю і величчю, захоплював пластичним вирішенням фасаду, в якому декоративні рельєфні мотиви, виступали на кольоровому тлі стін, становили живописний зв'язок із оточенням. Тут усе було спрямоване на посилення емоційної дії, всупереч попереднім класичним пропорціям і стриманості. Фасад набув першочергового значення і став важливим елементом в архітектурі бароко. Значною мірою завдяки такому змісту архітектуру ХVІІ ст. нерідко називали козацьким бароко.

До перехідного етапу (від пізнього Ренесансу – до бароко) відносять Еллінську церкву у Суботові (1653 р., скромну, невелику споруду оборонного характеру).

Трибанні храми з яскравою вираженою вертикальністю і стриманим декором будувалися у Стародубі, Глухові, Путивлі, Сумах. Серед них найвидатнішим є харківський двоповерховий Покровський собор (1689). Складними спорудами другої половини ХVІІ ст. є храми, хрещаті у плані. Вони виглядають – як монументи, бо споруджувалися на честь славетних подій (Благовіщенський собор у Ніжині, Катерининська церква у Чернігові).

Монументальніше розвинена хрещата п'ятибанна композиція споруди Миколаївського собору в Ніжені (1668). Весь вигляд собору вражає ступінчастою пірамідальністю і гранчастістю. Подібні за планом Троїцький собор Густинського монастиря (1674–1767), фундатором якого був гетьман Іван Самойлович, слобожанський Преображенський собор в Ізюмі (1648).

Поступово на фасадах застосовується зовнішній декор, що згодом набув яскраво виражених національних рис. Це позначилося на низці виняткових споруд: церква в Лютенках (1868), церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696–1698), Георгіївський собор Видубицького монастиря (1701), Успенський собор у Новгород-Сіверському (1715), церква Преображення в Сорочинцах (1732).

В історії України до найвидатніших меценатів належав Іван Мазепа. Мистецтво цього часу називають козацьким бароко, а також мазепинським.

Мазепинська доба збагатилась низкою монументальних споруд, які гідно прикрасили Київ, Чернігів, Переяслав. Спорудження відбувалося у цивільній ділянці: добудова Київської академії (поява другого поверху), будинок київської ратуші, мур навколо Києво-Печерської лаври з вежами і брамами. Щедре фінансування І.Мазепи сприяло побудові великої кількості храмів. Мазепа у 1687-1706 рр. власним коштом збудував такі церкви: Миколаївську на Печерську, Троїцьку і Головну церкву Лаври, Братську на Подолі, Всіх Святих над Економічною брамою Лаври, Вознесенську в Переяславі; розбудував п’ять інших храмових споруд старокняжої доби, які при цьому втратили первісні стилістичні риси, а набули розкішних барокових форм, насамперед завершення цибулястими банями. Софія Київська заходами «реставрації» значно зміцнила свій зовнішній вигляд і розширила розміри; Миколаївський Золотоверхий собор отримав також примхливе завершення; головна соборна церква Успіня Богородиці Києво-Печерської лаври у 1695–1696 розбудована: до трьох первісних нав додано ще дві бокові, зі заходу над входом з’явилися пишно декоровані фронтони; Троїцька надбрамна церква Лаври 1698 р. завершилась високою бараковою банею і двома меншими з боків, над входом з’явився декоративний фронтон.

Коштом гетьмана Мазепи закінчено кілька величних споруд, розпочатих його попередниками, – соборна церква Мгарського монастиря поблизу м. Лубен, розпочата І.Самойловичем у 1684–1687рр.; у цьому ж монастирі велика церква Спаса; у Чернігові збудовано будинок Колегії та дзвіницю Борисоглібської церкви. Фундований гетьманом Мазепою новий тип церкви за величчю і красою асоціювався з великокнязівськими спорудами Київської Русі, виражаючи архітектурою ідею української державності.

Цивільна архітектура цього часу – виняткова сторінка барокової архітектури. Найкращі її досягнення простежуються у Києві та кількох більших містах, де працювали видатні архітектори.

Оригінальною спорудою Києво-Печерської лаври є розташований за Успенським собором Ковнірський корпус, названий на честь будівничого Степана Ковніра (1695–1786). До корпусу належали хлібопекарня, книгарня, друкарня, об’єднані фасадною стіною з фронтонами. Сам Ковнір народився у с. Гвоздаві під Києвом. Ймовірно, будівельній справі навчався у Києво-Печерській лаврі (спеціальної освіти не мав). Він збудував дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах, церкву і дзвіницю у Василькові.

Митрополичий будинок на Софіївському подвір’ї має складнішу структуру в зовнішньому вигляді та внутрішньому плануванні. Перший поверх амбразурами-вікнами і суворим без декорації виглядом подібний до оборонних будов. Другий поверх заакцентований з двох боків високими боковими фронтонами. Поряд із будинком, творячи одну композиційну цілісність, розташована Брама Заборовського (створив архітектор Йоганн Шедель на кошти митрополита Заборовського), яка становить частину високої цегляної огорожі. Її особливістю є фронтон, оздоблений рельєфом динамічного рослинного орнаменту.

Принцип просторої камерної побудови, який зберігся у житлових спорудах і громадських спорудах Києва, Лівобережжя, Слобожанщини, втілений у магістраті м. Козельця. Магістрат збудував у середині ХVІІІ ст. видатний архітектор Іван Григорович-Барський (1713–1785). У цьому будинку діяла полкова канцелярія. Споруда у плані – прямокутна, двоповерхова, розділена двома поперечними стінами на сіни і п’ять кімнат. Фасади оформлені пілястрами (на першому поверсі рустовані), над вікнами – мандрики. По центральній осі – вхід-ганок, над ним відкрита аркада, як у будинках Духовної академії та Київського магістрату.

Складнішою і більшою спорудою був триповерховий будинок Малоросійської канцелярії у Глухові, споруджений у 1768–1782 рр. Андрієм Квасовим.

У Києві в середині ХVІІІ ст. було збудовано два палаци – Царський, або Маріїнський (1755, архітектор П.Неєлов) і Кловський (1754–1758, архітектори Іван Мічурін, Петро Неєлов і Степан Ковнір). Царський нагадував палац у Перово під Москвою архітектора Варфоломія Растреллі й вирізнявся багатством форм та органічним зв’язком з парком (первісний вигляд втрачений у зв’язку з переробками). Первісно Маріїнінський палац мав перший поверх кам’яний, а другий – дерев’яний. Палац згорів 1819 р., лише 1870 р. за проектом архітектора Карла Маєвського він відновлений і в такому вигляді зберігся до нашого часу. К.Маєвський чітко зумів відтворити творчі особливості В.Растреллі. Палац має П-подібну форму, збагачений ризалітами та боковими одноповерховими флігелями.

Кловський палац дещо інший, однак повторює П-подібний план. Споруда закінчена 1755 р. і первісно мала два поверхи. Палац, на жаль, не зберіг первісного вигляду.

У середині ХVІІІ ст. закінчилося формування багатоярусної дзвіниці, конструктивно важливої для завершення ансамблю. Стрункі дзвіниці тоді з’явилися у багатьох містах і монастирях: Козельці, Мгарі, Троїцькому монастирі у Чернігові, Переяславі-Хмельницькому та ін. Кожну з них вирізняє особливе художнє вирішення. Дзвіниця Успенського собору об’єднує весь лаврський ансамбль. Вона збудована архітектором Йоганном Готфрідом Шеделем, який прибув із Москви до Києва. Він народився 1680 р. у Пруссії, працював у Москві, а завершив життя у Києві (1572). Вежа восьмигранна у плані, чотириярусна, загальною висотою 96,52 м; баня позолочена. Кращої дзвіниці в Україні й Росії в той період не було. На ній встановлено два дзвони вагою 5 тисяч пудів, а 1901 р. добавлено ще 14 малих дзвонів для виконання особливого «Лаврського» дзвону. На дзвіниці збереглося чотири дзвони. Будівництво дзвіниці відбувалося у 1731–1745 рр. За красою до неї дорівнюється дзвіниця Софіївського собору в Києві, збудована наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст. і пізніше добудована Шеделем. Відгуком лаврської є дзвіниця церкви Різдва Богородиці у м. Козельці, авторами дзвіниці були Іван Григорович-Барський, Андрій Квасов. Вона збудована у 1766–1770 рр., чотириярусна, внизу рустована, зі спареними колонами по зрізаних кутах; висота дзвіниці – 50 м.

Водночас із цивільним будівництвом продовжувалося культове будівництво. Переважав розвиток п’ятиповерхового храму на хрещатій основі: церква Катерини у Чернігові (1715), Преображенський собор у Прилуках (1716), Преображенська церква у Великих Сорочинцах (1732). Остання була збудована місцевими майстрами водночас з гетьманським палацом Данила Апостола. Дев’ятидільна церква спочатку мала дев’ять поверхів. Пізніше верхи були зняті. Фасади церкви пишно оздоблені декоративними рельєфами, в інтер’єрі збережений давній іконостас.

У середині ХVІІІ ст. з’явилися такі шедеври, як церква Антонія та Феодосія (1756–1758) у Василькові, собор Різдва Богородиці (1746–1753) у Козельці, надбрамна церква Кирилівського монастиря у Києві. Останню будував архітектор Іван Григорович-Барський і (вперше в Україні) поєднав зі дзвіницею. Споруда набула вигляду пірамідальної композиції.

Видатним творінням геніального архітектора Варфоломія Растреллі у Києві стала Андріївська церква. Її будівництво очолив помічник Растреллі – Іван Мічурін у 1747–1753 рр. Церква височить над Подолом і прилеглими дніпровськими схилами; в основі її грецький хрест, західна частина дещо видовжена для влаштування притвору. Завершують церкву п’ять верхів. Храм має дивовижно святковий вигляд: на тлі зеленувато-блакитних стін виступають білі пілястри, колони і золото капітелей. Церква розташована на високому майдані, до якого з вулиць ведуть чавунні сходи, збудовані у 1844 р.

У ХVІІІ ст. житлове будівництво у Львові та Кам’янці-Подільському продовжувалося за давніми традиціями. Крупних споруд створено небагато, але кожна пам’ятка вражає стильовою чіткістю і високим художнім вирішенням. До таких належать ратуша у Бучачі (близько 1750), над створенням якої працювали архітектор Бернард Меретин і скульптор Йоганн Пензель.

Архітектор Бернард Меретин був автором церкви св. Юра у Львові (1744–1770), яка належить до чотирьох шедеврів Галичини: Домініканський костел у Львові, Домініканський костел у Тернополі й Успенський собор Почаївської лаври.

Церква св. Юри розташована на пагорбі. В основі – це чотиристопний храм з бічними виступами, що разом творять тринефний прямокутник, до якого примикають видовжені вівтар і бабинець. До входу ведуть двомаршеві сходи, декоровані скульптурою, якою прикрашений собор в інтер’єрі й екстер’єрі. З прилеглими приміщеннями церква св. Юра піднімається на високому пагорбі, створюючи просторову пірамідальну композицію. Вона належить до найпишніших рококових храмів Східної Європи.

Водночас у Львові будувався костел Домініканського монастиря (1749–1764) за проектом військового інженера Яна де Вітте. Спорудження очолював Мартин Урбанік, фасад закінчував Севастян Фесінгер. Костел будувався за європейськими зразками у стилі пізнього бароко. В плані – витягнутий хрест з овальною серединою і двома каплицями з боків. Урочисто величавим виглядає портал з арковим завершенням, збагаченим скульптурою. За проектом львівського архітектора Юрія Захаровича 1865 р. збудована чотириярусна дзвіниця.

Ян де Вітте разом із Григорієм Тарнавським спорудив верхній Маріїнінський костел у Бердичеві (1739–1754; повна назва костелу – в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, Св. Михаїла Архангела, Св. Івана Хрестителя та Св. Івана Євангеліста). Фасад костелу схожий із фасадом Домініканського монастиря у Львові.

За межами Львова крупними пам’ятниками бароко є зведені у Тернополі костел Домініканського монастиря з келіями (1749–1779) та Успенський собор Почаївської лаври (1771–1783). Тернопільський костел збудований за проектом архітектора Августа Мошинського.

Успенський собор Почаївської лаври збудовано за проектом архітектора Гофріда Гофмана, будівництво проводив Петро Полейовський. Собор розташований на високому пагорбі над давніми печерами і поставлений на штучному майдані. Храм композиційно завершує ансамбль будівель, що уступами піднімаються на пагорб. Він відкритий фасадом, підкреслений двома вежами. Вежі стрункі, п’ятиярусні. Успенський собор Почаївської лаври – пам’ятка перехідного періоду від бароко до класицизму.