Мистецтво Месопотамії

Історія мистецтва Месопотамії почалася на рубежі ІV–ІІІ тис. до н.е. і охоплює декілька тисячоліть.

Архітектурних пам’яток шумерської епохи збереглося мало, бо в Межиріччі не було ні дерева, ні каменю, придатних для будівництва; більшість будівель зводилися із менш довговічного матеріалу – необпаленої цегли. Кожному богу-охоронцю присвячувався центральний храм, який час від часу добудовувався в разі потреби, але ніколи не переносився на інше місце. Храм став центром міста-держави. Такий тип поселення склався остаточно до кінця ІV–ІІІ тис. до н.е. До нашого часу в невеликих фрагментах зберігся Білий храм та Червоний будинок в Урукі (3200–3000 рр. до н.е.). Шумерський храм зазвичай будували на утрамбованій глиняній платформі, яка захищала будівлю від паводків. До неї вели довгі сходи або пандуси. Святилище храму, яке мало прямокутну або овальну форми, було зміщено до краю платформи і мало відкрите внутрішнє подвір’я. В глибині святилища знаходилася статуя бога, якій був присвячений храм.

Найбільш розповсюджений тип скульптури шумерів був адорант. Це – статуя сидячої або стоячої людини, яка, склавши руки на грудях, молиться богу. Такі статуї дарували храму. Шумерській скульптурі ніколи не надавали портретної схожості; головна мета її – умовність зображення.

Стіни шумерських храмів прикрашали рельєфами, які розповідали про історичне або повсякденне життя міста. Рельєф складався із декількох ярусів. Події розгорталися перед глядачем послідовно від ярусу до ярусу. Всі персонажі були однакового зросту, лише царя зображували вищим. Прикладом може бути стела правителя міста Лангаша Еаннатума, яка присвячена його перемозі над містом Умма.

В аккадський період з’явилася нова форма храму – зікурат. Це ступінчаста піраміда, на вершині якої знаходилося невелике святилище. Нижні яруси зікурату фарбувалися в чорний, середні – в червоний, верхні – в білий. Символіка форми зікурату – „сходи в небо”. В ХХІ ст. до н.е. в Урі був побудований триярусний зікурат, висота якого складала 21м. Пізніше його перебудували, збільшивши число ярусів до семи.

Пам’яток образотворчого мистецтва аккадського періоду збереглося мало. Відлита із міді голова, можливо, є портретом Саргона Великого.

До епохи Давнього Вавилону відноситься „Стела Хаммурапі”. На ній висічений звід законів, на верхній частині вміщений барельєф із зображенням сцени вручення земному володарю Хаммурапі знаків влади від бога сонця і правосуддя Шамаша.

В архітектурі Ассирії зустрічаються всі типи будов. Новизна полягала в тому, що центром палацово-храмових комплексів став не храм, а палац. З’явився новий тип міста – місто-фортеця з єдиним чітким плануванням. Прикладом може бути Дур-Шаррукан – резиденція царя Саргона ІІ (722–705 рр. до н.е.). Більшу половину міста займав палац, збудований на високій платформі. Його оточували стіни висотою до 14 метрів, парадний вхід „охороняли” гігантські фігури фантастичних охоронців шеду – крилатих биків з людськими обличчями.

Прикрашаючи царські кімнати, ассирійці надавали перевагу рельєфу, створивши власний стиль. Головні особливості стилю сформувалися до ІХ ст. до н.е., яким датується ансамбль із палацу царя Ашшурнасирапала ІІ (883–859 рр. до н.е.) в Кальху. Палац прикрашав цикл рельєфів, який прославляв царя як полководця, мудрого володаря, фізично дуже сильної людини. Для втілення цієї ідеї скульптори використали три групи сюжетів: війну, полювання та святковий похід із принесенням дарунків. Фігури тварин зображали натуралістично. Постаті людей – за каноном: голова, нижня частина тіла, ноги та одне плече – в профіль, друге плече – у фас.

В період правління Навуходоносора ІІ (605–562 рр. до н.е.) Вавилон стає одним із найбільших і найбагатших міст в регіоні, політичним і духовним центром. В давнину місцеві жителі називали місто „Бабілі”, що значить „Ворота бога”; греки трансформували цю назву у „Вавилон”, самі ж іракці до цього часу пишуть і вимовляють це слово як „Бабілон”. Місто оточували три пояси стін. Вони тягнулися навколо міста майже на 90 км. У місті було 53 храми великим богам, 300 святилищ земним, 600 небесним божествам, одному лише богу Мардуку було присвячено 55 святилищ. Більшу частину міста займав величезний палац Навуходоносора ІІ із „висячими садами” цариці Семіраміди, які греки вважали одним із семи чудес світу. Поблизу храму Есагіле розташований район Етеменанкі, у внутрішньому дворі якого стояв зікурат, присвячений верховному богу міста Мардуку. Зікурат мав висоту 90 метрів, і саме його прийнято вважати прототипом біблійної Вавилонської вежі.

Єдина архітектурна споруда Вавилона, яка збереглася до наших часів, – ворота богині Іштар – одні із восьми парадних в’їздних воріт. Ворота являють собою величезну арку, з чотирьох боків якої стояли високі масивні зубчасті башти. Всю споруду вкривала полив’яна цегла з рельєфними зображеннями священних тварин бога Мардука.