Культура трипільської протоцивілізації

Як уже згадувалося, за доби енеоліту з’являється одна із найяскравіших культур давньоєвропейської історії – трипільська. Вона була поширена на величезній території: від Верхньої Наддніпрянщині і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщині і Надчорномор’я, проіснувала протягом трьох тисячоліть (ІV – ІІІ тис до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу – пам’яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддніпрянщині та Над прутті й Надбужжі, менш у Наддніпрянщині. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн. чоловік. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному це були родові абр племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд – святилищ. Від майдану радіально розходилися вулиці, обабіч яких були розташовані садиби.

Житла трипільців були переважно поземні і різні за розмірами. Конструкція їх була досить складною: підлога викладалася на дерев’яному помості з глиняних обпалених вальків і зверху замазувалася глиною. Стіни споруджувались на дерев’яному каркасі-плетенці і теж обмазувалися глиною, двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними сніпками. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна-дві або три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, маленький вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд невеликого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки. Біля печі, під стінами та на полицях-мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Зовні стіни житла розмальовувалися вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Розмальовувалися карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату минулого століття. В такому житлі мешкала одна сім’я. На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тисяч людей. Археологи виявили в трипільців унікальний в історії культури звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувалися навколишні поля. Освоївши нові ґрунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе й спалювали його.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займались також садівництвом та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками. Збирали врожай серпами з крем’яним лезом. Зерно перетирали на муку на кам’яних зернотерках. Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. Як тяглова сила використовувались бики. В Дніпрі ловили рибу; у лісах збирали ягоди, горіхи, дикі фрукти, мед. В Дніпрі Трипільці майстрували й використовували різноманітні знаряддя з кременю, каменю й рогу; мідних речей було мало. Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння і ткацтво.

У трипільських племен дуже високого технічного рівня досягло керамічне виробництво. Виготовлення посуду було вже справою фахівців, а керамічне виробництво – спеціалізованою галуззю общинного ремесла. Посуд поділявся на кухонний, більш делікатний столовий та культовий. Орнамент складний і різноманітний, в основі його є спіралі й волюти, геометричні фігури, зображення тварин та людей. Трипільських малярів можна вважати основоположниками українського народного мистецтва. Багато провідних мотивів трипільського орнаменту, зокрема подвійні спіралі, що нагадують латинську літеру S, спіральний меандр довкола посудини, схематичні зображення рослин і тварин, різноманітні хрести в колі – збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанок.

Археологи та антропологи встановили, що носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі, вузьколиці люди з гарно профільованими тонкими рисами обличчя.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста – їх столицями. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди, кілька родів становили плем’я, група племен утворювали міжплемінні об’єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Якою ж є роль трипільської протоцивілізації в походженні української нації? Очевидно, що прямими предками українського народу трипільські племена не були – багато ще племен і народів паротягом чотирьох тисячоліть прилучились до нашого етногенезу. Але основи українського родоводу були закладені вже в той час.