Історичний нарис

Початок ХХ ст. характеризується зіткненням політичних інтересів між великими країнами Європи. Боротьба за сфери впливу (колонії) стала причиною Першої світової війни.

Результатом війни стало падіння монархії в Германії, Австро-Угорщині (її розпад на ряд самостійних національних держав) і в Росії (Лютнева революція 1917).

Жовтнева революція в Росії 1917 року і утворення СРСР (1922) стали початком головного політичного протистояння ХХ ст. між капіталістичним та соціалістичним світом. Вона ж стала стимулом для підйому національно визвольного руху у багатьох колоніальних країнах.

Перемога у Другій світовій війні, яку СРСР разом із своїми союзниками (Англія, Франція, США та інш.) здобули над коаліцією Германії, Італії, Японії, Угорщини та інших країн, призвела до утворення „табору соціалізму” та „табору капіталізму”. Лідерство у світовій економіці та політиці на Заході у ХХ ст. належало США, які і зберігали його до 70–80-х років ХХ ст. СРСР в 60-х – початку 70-х років займав друге місце у світі (після США) за показниками розвитку промисловості. У 80–90-х роках на перше місце за показниками вийшла Японія, витіснивши США та СРСР.

В 60-ті роки проходить крах системи колоніалізму, і на світову політичну арену виходять так звані країни „третього світу”, країни, які звільнилися від колоніальної залежності.

На початку ХХ ст. настав крах „табору соціалізму”, розпад СРСР. Як результат, на перший план у світовій політиці вийшли протиріччя між високорозвиненими і слаборозвиненими країнами, між Сходом (Японія, Корея тощо) та Заходом (США, європейські країни), між США та європейськими країнами, між християнським і мусульманським світом.

Говорячи про світову культуру ХХ ст., необхідно мати на увазі, що в різних районах Землі і у різних народів існують не просто різні культури, але і культури різних типів та рівнів. Інакше кажучи, на Землі зараз існують первісні (традиційні) культури, культури середньовічного типу, культури Нового часу, окрім того, у багатьох країнах, які пережили епоху колоніальної залежності, виникли синкретичні культури, які з’єднують елементи традиційної і сучасної культури.

Релігія і церква

В ХХ ст. в країнах Європи та Північної Америки продовжується процес секуляризації суспільства. В наш час багато людей в цих країнах – атеїсти, а більша кількість віруючих скоріше за все віруючі „за звичкою”, найчастіше не вірять в догмати християнства (наприклад, пекло і рай). Тим паче релігія та церква відіграють помітну роль в житті суспільства у багатьох країнах.

До найважливіших подій релігійного життя відноситься виникнення в ХХ ст. (з ініціативи протестантських церков) екуменістичного руху – руху за об’єднання всіх християнських церков. В кінці ХХ ст. релігійні діячі різних церков і віровчень (християни, мусульмани, буддисти та інші) починають об’єднуватися в рух за мир, соціальний прогрес і гуманізм. Перші екуменістичні організації – „Віра і влаштування” (засновник єпископ Американської Єпископальної Церкви Чарлз Генрі Брент) та „Життя і діяльність” (засновник шведський лютеранський єпископ Натан Содерблюм, лауреат Нобелівської премії 1930 р.) – виникли на початку ХХ ст. У 1948 р. була заснована ще одна організація – Всесвітня Рада Церков (ВРЦ). Ставлення християн різних конфесій до ВРЦ було неоднозначне: вони застерігали, що Всесвітня Рада – це спроба створити якусь „надцеркву”, нове, особливе вчення. Згодом ставлення, зокрема Католицької та Православної церкви, змінилося. Так на ІV Всесвітній асамблеї Всесвітньої Ради Церков, яка відбулася в 1968 р. в швецькому місті Упсала, був присутній Папа Іоанн Павло ІІ.

Другою важливою подією можна вважати виникнення в ряді районів світу синкретичних релігій: найчастіше це стихійний синтез насаджуваного європейськими колонізаторами християнства і місцевих віровчень. Яскравим прикладом синкретичної релігії є національна релігія Японії синтоїзм. Синтоїзм зазнав впливу буддизму, конфуціанства та християнства.

Цікавою особливістю культури високорозвинутих країн ХХ ст. є розквіт і поширення (з середини 60-х років) так званих „нетрадиційних” або „молодіжних” релігій та культів. Їх бурхливий розквіт пов’язаний перш за все молодіжними рухати 1965–1970 рр., змістом яких були „сексуальна” та „психоделічна” („наркотична”) революції, боротьба проти війни у В’єтнамі (у США), боротьба із конформізмом буржуазного світу тощо. Умовно релігії „нового віку” поділяються на три великі групи. До першої відносяться культи, що проголошують себе варіантами християнства і пропонують унікальну „богоодкровенну” істину, рекламуючи власний шлях до спасіння людства. Серед них: „Сім’я любові” („Діти бога”), „Церква Армагеддона”, „Місцева церква”, „Церква уніфікації” (Об’єднана церква). Другу значну групу становлять культи, що ведуть свій родовід зі Сходу. Найбільші серед них: „Рух Харе Крішна” (Міжнародне товариство усвідомлення Харе Крішни), „Дзен-буддизм”, „Місія божественного світла”, „Ананда Марга”, бахаїзм та ін. Окрему групу репрезентують обєднання, що займаються переважно „духовними” вправами, психотерапевтичними сеансами і процедурами, під які нерідко підводять релігійні спекуляції. Тут відокремлюється Церква сайєнтології, Товариство трансцендентальної медитації, Синанон, Біле Братство.