Особливості культури епохи Відродження

Батьківщина Відродження – Флоренція. Початок Відродження зазвичай пов’язують з творчістю Петрарки і Боккаччо, з діяльністю поетів та письменників. Вже в творчості Данте відчутне неприховане зацікавлення античною культурою, яка стає провідною в культурі Відродження. Не випадково, що таке зацікавлення античністю виникла спочатку в Італії – країні, де вціліло багато пам’яток давньої культури. І коли Петрарка збирав в основному давні рукописи, то пізніше об’єктом уваги колекціонерів стають статуї, мозаїки, ювелірні вироби, монети та інші предмети старовини. Античністю захоплюються настільки, що багато гуманістів навіть свій побут намагаються наблизити до античного. Відродження античної культури стає девізом епохи, звідки і її назва, правда, названа епоха дещо пізніше.

Загальним для культури Ренесансу у всіх країнах є не лише зацікавлення античністю, але й поява особливого світогляду та образу життя, названого гуманізмом; формування нового типу особистості – так звана «ренесансна людина»; видатні особистості Відродження відрізняються титанізмом (кожний за своє життя створює стільки, що не під силу багатьом) та універсалізмом (практично всі титани цієї епохи реалізують себе одразу в декількох областях – найяскравіший приклад універсалізму – Леонардо да Вінчі). Змінюється сама уява про людину: він не просто «жбан гріха», як вважалося в Середньовіччі, але перш за все – «вінець творіння», створений за образом і подобою Бога. Акцент ставиться на те, що все існуюче – і природа, і людина – є творіння Бога, тому мають красу і досконалість, що достойні захоплення і любові. Щоб наблизитися до Бога, не потрібно тепер усамітнюватися в пустелі, не ставати аскетом, а бути художником, уподібнитися Богу в мистецтві. В цю епоху культура виходить від опікунства церкви, починає тріумфальну ходу розвиток світського мистецтва (живопис, архітектура, музика, театр, література); закладаються фундамент науки Нового часу, на якій базується досягнення всієї сучасної цивілізації.

Народження гуманізму

Гуманізм – це специфічне явище епохи Відродження. На відміну від сьогоднішнього часу, він мав інший зміст. Гуманізм – це не лише напрям у філософії, а специфічна спрямованість, система цінностей і навіть образ життя. До основних рис гуманізму відносяться поклоніння античній культурі, переконаність, що людина переважає над всіма істотами, оцінка особистості за її заслугами, а не за походженням, звеличення людини-творці тощо. До гуманістів належить обмежене коло людей (праобраз майбутньої інтелігенції), мовою їх спілкування була латинь, багатьох поєднувала дружба (інколи – лише листування), у них існував визначений етикет спілкування тощо.

До видатних італійських гуманістів належать Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо, Лоренцо Валла, Піко де ла Мірандола, Пьотр Помпонацці, Забарелла ті інші. У Північному Відродженні в першу чергу необхідно назвати Еразма Роттердамського, Еразма Рейхдіна, Сабастіяна Бранта, Ульріха фон Гуттена у Германії, Томаса Мора в Англії, Франсуа Рабле та Мішеля Монтеня у Франції.