Християнство і культурний процес

Протягом V–ХІ ст. християнство прийняли практично всі народи Європи, причому до ХІ ст. вся Західна і Центральна Європа були однорідні у релігійному смислі – підкорялися духовній владі папи римського. У 1054 р. пройшов офіційний розкол християнської церкви на римо-католицьку і греко-православну.

З ІV ст. на Заході (під впливом Сходу) виникає чернецтво, а затим і чернечі ордени, які відіграли важливу роль в культурі Середньовіччя.

Складний характер у Середньовіччі мала історія папства. Після війн візантійського імператора Юстиніана з готами (VІ ст.) Рим залишився у володінні Візантії, і протягом VІ–VІІІ ст. верховна світська влада у Римі підпорядковувалася візантійським імператорам. В VІІІ ст. папа Стефан ІІІ укладає союз із франкським королем Пипіном Коротким, і той дарує папі ряд територій Італії (які належали Візантії). З цього часу римські папи офіційно стають світськими правителями. Вже до цього церква володіла значною кількістю землі на території Італії, тепер виникла самостійна держава – Папська область (патронім св. Петра).

Складна політична ситуація VІІІ ст. призвела до того, що декілька пап були оголошені анти папами, страчені або вбиті. Нарешті, втручання Карла Великого змогли встановити відносний порядок, але папська область виявилася у васальній залежності від франків.

В ІХ–ХІ ст. папський престол був іграшкою в руках римських угрупувань. Падіння моралі у церкві досягло величезних розмірів. В Х ст. в Клюнійському монастирі у Франції розпочався знаменитий рух за встановлення у церкві апостольських правил. Навколо Клюні згуртувався ряд монастирів Франції, Англії, Італії. Клюнійська конгрегація відіграла важливу роль у духовному та політичному житті Х–ХІ ст.

Рішучі зміни відбулися в церковному житті при понтифікаті папи Григорія VІІ. Саме Григорій VІІ першим висунув претензію папства на верховну владу: він проголосив тезу про те, що папи повинні головувати над світськими державниками. Протягом свого правління він вів безперервну боротьбу з німецьким імператором Генріхом ІV, одержавши ряд перемог (моральних та політичних), але врешті-решт був змушений тікати з Рима (після захоплення його військами Генріха ІV) і загинув у вигнанні.

При папі Урбані ІІ (1088–1099) розпочинаються хрестові походи. В 1095 р. на Клермонському соборі він закликав всіх присутніх до „звільнення Гроба Господнього від невірних”. Хрестові походи породили таке важливе явище Середньовіччя як рицарсько-чернечі ордени.

В ХІІ–ХІІІ ст. боротьба папства із світськими володарями за верховенство продовжується. На початку ХІV ст. особливо гострою стає боротьба між папою Боніфацієм VІІІ та французьким королем Філіппом ІV Красивим, яка закінчилася перемогою короля. З 1303 р папський престол було перенесено до Авіньону – місто на півдні Франції, де знаходився до 1377 р. (Авіньонський полон).

В ІХ–ХІІ ст. католицька церква затвердила важливі нововведення: був введений целібат (обітниця не одруження) для всього духовенства, прийнято вчення про чистилище (де, як і у пеклі, душа грішника піддається страшним мукам, але звідти – на відміну від пекла – через деякий час можна, викупивши муками гріхи, потрапити до раю). З ХІ ст. з’являються індульгенції. Їх призначення – повне або часткове звільнення від справ покаяння (за скоєний гріх), які давали єпископами чи папами. Індульгенції давали за участь (особисту або грошову) у будівництві храмів, паломництво до Рима, пізніше – за участь у хрестових походах. З ХІV ст. під індульгенцією розуміють не лише як звільнення від покарання за скоєний гріх, але й як відпущення самого гріха. З’являються індульгенції з нагоди ювілейних дат. З ХV ст. стали давати індульгенції душам померлих, які перебували в чистилищі. Саме продаж індульгенцій став причиною для виникнення Реформації.

Епоха зрілого та пізнього Середньовіччя стала часом виникнення єресей. Найбільш відомою була єресь катар, або альбігойців (від назви гори Альби на півдні Франції, де знаходився центр руху катар). Катари вчили, що у Бога було двоє синів: старший – Сатана, а молодший – Христос. Світ, на їх думку, був створений Сатаною, звідси Сатана виступав старозавітним Богом. Катари заперечували існування чистилища, церковних таїнств, засуджували стягнення церковної десятини тощо. Особливо вони піддавали критиці мораль церковників. У ХІІ ст. рух катар перетворився у грізну силу і папа Інокентій ІІІ оголосив хрестовий похід проти альбігойців. В результаті катари були знищені. Але почали виникати інші єресі, особливе місце серед них займали шанувальники диявола. Для боротьби з єрессю та єретиками в ХІІІ ст. була затверджена інквізиція (священний трибунал), яка пізніше (особливо в епоху Відродження) заробила собі сумну славу в переслідуванні інакодумців.

Культурний процес Середньовіччя тісно був пов’язаний з християнством, з його догмами, звідси його спіритуалізм, аскетичність. Релігія та її громадський інститут – церква були могутньою ідеологічною силою, найважливішим фактором формування всієї феодальної культури. Окрім того, церква виступала головним замовником мистецтва. Нарешті, духівництво в той час було єдиним освіченим класом. Релігійне мислення формувало мистецтво всього середньовічного мистецтва. Церква завжди розуміла силу мистецтва, його величезний вплив на маси і ставилася до нього як до священного письма для неосвічених, головне завдання якого – настанова у вірі. Земне існування, яке в християнській релігії мізерне в порівнянні із потойбічним світом, не може стати предметом зображення, достойного уваги у мистецтві. Тіло – лише потворна в’язниця для душі, ланцюги її безсмертя, посудина гріха та спокуси. Так із доктрини християнства утворився ідеал, протилежний ідеалу античності. Мистецтво вже не прагне відображати природу, реальні форми, воно перетворюється в символи ірреального.