Традиційна культура. Найдавніші релігійні вірування

Як вже згадувалося раніше, традиційна культура носить синкретичний характер. Але найважливішу роль відіграють релігійні уявлення. До найбільш розповсюджених ранніх форм вірувань відносяться магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, шаманізм.

Магія – віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Вона виникла на світанку людської історії. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природний рух), а й особливими символічними діями – обрядами (надприродний шлях).

Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережливу, метеорологічну та ін. Найпоширенішою була магія виробнича, яка, в свою чергу, мала ряд „розгалужень”: мисливська, рибальська, будівельна тощо. У ході розвитку суспільства з’являються все нові різновиди виробничої магії: землеробна, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна тощо.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово „табу” запозичене з мов жителів Гавайських островів, що означало заборону що-небудь робити, аби не накликати на себе неприємності.

Давня магія невіддільна від образу могутнього мага, чарівника, який може впливати на природу та людей за допомогою незвичних сил. Вважалося, що такі люди безпосередньо спілкуються із світом духів та можуть захищати від ворожих сил, лікувати хворого, викликати дощ, забезпечити вдале полювання.

Чаклуни спілкувалися із духами-предками племені, проводили магічні обряди та ритуали, виготовляли різноманітні ліки, отруту, протиотруту та інші „чарівні” засоби, піклувалися про стан роду, племені тощо.

Магічні обряди, які проводили чарівники, часто являли собою театральні видовища. Вони супроводжувалися співом заклинань, танцями та грою на кістяних або дерев’яних музикальних інструментах.

Одними із найдавніших є магічні обряди, які забезпечували вдале полювання. У багатьох первісних народів члени общини під проводом свого общинного чаклуна зверталися за допомогою до тотемних духів. Часто обряд містив ритуальні танці. Зображення таких дій доносить до нашого часу мистецтво кам’яного віку Євразії. В центрі ритуалу був чарівник-заклинатель, одягнутий в „личину” того чи іншого звіра. В цей момент він немовби

перетворювався на духа найдавніших предків племені, напівлюдям-напівзвірам. В світ цих духів він мав намір ввійти.

Часто таких духів-предків необхідно було привернути до себе. Сліди ритуалу „задобрювання” знайдені археологами на одній із карпатських гір. Там первіснообщинні мисливці протягом довгого часу складали залишки звірів. Обряд, очевидно, сприяв поверненню душ звірів, які загинули від рук людини, в небесну оселю духів. А це, в свою чергу, могло переконати духів не гніватися на людей, знищивши їх „дітей”.

Важливою підтримкою у полюванні був наскельний живопис. Зображення вдалого полювання на стінах давніх печер зустрічаються в різних куточках світу. Мабуть, вони слугували запорукою повторення вдалого полювання в майбутньому.

Інші обряди магії були спрямовані на забезпечення родючості. Для цього використовувалися зображення духів та божеств із каменю, кістки, рогу, янтаря, дерева. Перш за все це були статуетки Великої Матері, яка уособлювала родючість землі та всього живого. У багатьох народів вважалося, що тривале зберігання духа або божества призводить до непотрібного і небезпечного його „оживлення”. Тому статуетки після проведення обряду розбивали, спалювали або викидали. Але поступово таке „оживлення” перестає вважатися небажаним. Уже в найдавнішому полеолітичному поселенні Мізин на Україні одна із таких статуеток була прикріплена в земляній підлозі в так званому будинку чаклуна.

Обряди, заклинання та уявлення, які походили із первісної магії, пережили віки. Вони міцно ввійшли в культурний спадок багатьох народів світу. Магія продовжує існувати і в наш час.

Фетишизм (від португ. feitico – „амулет”, предмет, який володіє захисними, охоронними якостями) – це віра в існування у матеріальних об’єктів надприродних властивостей. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія „подвоювала” шляхи впливу на природу, то фетишизм „подвоював” ще й властивості матеріальних об’єктів. У фетишизмі в зародковій формі з’являється ідея бога.

Фетишем міг стати будь-який предмет, який чимось вразив людину: камінь незвичної форми, кольору чи розміру, шматок дерева, частина тіла тварини (зуби, ікло, шматочки шкіри, висушені лапки тощо). Коли фетиш не виконував своїх функцій, його замінювали на інший. У деяких народів існував звичай давати ім’я фетишу.

До нашого часу дійшло багато фетишів у формі амулетів-оберегів та талісманів. Амулет – це предмет, який оберігає від нещастя, і його носили відкрито; талісман приносить щастя, і його ховали від сторонніх очей.

Також фетишем могла бути фігурка звіра, навіть татуювання на шкірі людини. Особлива група фетишів становила культ предків. Їх зображення ставали предметом шанування. Фетиші могли бути не тільки особистими, а й належати всьому племені.

До фетишів відносяться численні форми поховальних обрядів. Фетиші-черепи та кістки зустрічаються у багатьох народів. Гвінейські негри зберігають кістки рідних в скринях і час від часу приходять у невеликі хижі-гробниці для

спілкування з ними. Жінки одного із островів Філіппінського архіпелагу щорічно приносять їжу черепам своїх родичів і можуть годинами лагідно розмовляти із залишками своїх чоловіків та дітей. В основі існування фетишів такого роду покладена думка про присутність духа у позбавлених життя предметах, які колись були живими.

Сучасними фетишами є, наприклад, підкови, ладанки, хрестики, кулони, слоники, іграшки.

Анімізм (від лат. anima – душа) – віра в існування у матеріальних об’єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається із приписування якостей двійників матеріальним об’єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвитку анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів.

У слов’ян для визначення ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніших називали „душами”, більш могутніх – „духами”. Тому можна сказати, що вони є вірою в існування душ і духів. Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (ХІХ ст). На їх думку двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати, відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у „країні мертвих”.

В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об’єктів доповнюється світом духовного буття. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм часто називають культом предків. У багатьох народів існувало повір’я, що в окремих ситуаціях двійника можна побачити, почути і якось ще й відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь.

З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне життя. У первісних анімістів „країна мертвих” розташовувалася не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у „країні мертвих” в принципі уявлялося звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індіанціа-алгонкінів душа мисливця у „країні мертвих” бігає за душами лося і бобра. У окремих народів замість уявлення про „країну мертвих” з’явилися уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про бога, сатану, ангелів, безсмертні душі – все це за своєю суттю – ускладнений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі.

Тотемізм. Слово походить від „от-отем”, що мовою північноамериканських індіанців племені оджибве означає „його рід”. Тотемізм – віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин.

Тотемами називали тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв’язанні всіх проблем. Усі вважалися братами та сестрами людей, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами.

Спочатку як тотему поклонялися тільки тварині і причому тій, яка була об’єктом полювання. Пізніше (із збільшенням людських колективів) родинні відносини поширилися на решту тварин, а в окремих народів – також на рослини і природні фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго, водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

У виникненні тотемізму були специфічні умови: виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родового ладу з’явилася і залежність кожного члена суспільства від колективу родичів, оскільки тільки від них первісна людина могла отримувати допомогу і заступництво. А в умовах, коли полювання було головним видом трудової діяльності, первісна людина досить сильно відчувала свою залежність від тварин.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні (корова, мавпа, кобра). Сліди тотемізмів чітко простежуються в християнстві: Святий Дух зображується у вигляді голуба, Христос часто називається ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина „вживають тіло і кров Ісуса Христа”.

Шаманізм (евенською мовою „шаман” означає „несамовитий”) – це віра в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).

Перша риса шаманізму – поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які одержували засоби для існування, значною мірою або й повністю, за рахунок відправлення релігійних обрядів; хоча в особі шаманів уже по суті з’являлося духовенство, церкви ще не було. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в межах родоплемінної організації.

Друга – виділення в ролі головних об’єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів. З погляду людей того часу, ці духи служили шаману, виконували його різні доручення, допомагали пізнавати таємниці, битися зі злими духами.

Третя риса – керівна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок зменшилася, і вони були витіснені на другий план духами-чоловіками.

Четверта – використання істеричних приступів як засобів виконання релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до приступів, симптомами яких були: судомні обличчя та порухи тіла, невідчування уколів, піна на вустах, надзвичайно високі стрибки, мовна діяльність без контролю свідомості, втрата свідомості.

У всіх сучасних релігіях є залишки шаманізму. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, що священики перебувають в особливих стосунках із „світом духів”, і те, що головні представники надприродного світу – чоловічої статі.

ЛЕКЦІЯ 3. Культура Стародавнього Сходу (Шумеро-Вавилонська культура, Культура Стародавнього Єгипту, Культура Стародавнього Китаю, Культура Стародавньої Індії)