Епоха еллінізму

Мистецтво епохи, яка настала після смерті Олександра Македонського, названа елліністичною, тому що місцеві традиції та школи брали приклад із загальновизнаного елліністичного стилю.

Повсюди будували міста, які мали регулярне планування: їх прорізали прямі і широкі вулиці; площі прикрашали храми, бібліотеки, будівлі загального призначенні. Одним із найкрасивіших міст того часу був Пергам в Малій Азії (зараз Бергама в Туреччині). Всесвітньо відомим Пергам став завдяки вівтарю (ІІ ст. до н.е.). Його новаторство полягало в тому, що він був винесений за межі храму і перетворений в самостійну споруду. Його збудували на високому цоколі у вигляді прямокутної огорожі. До входу вели широкі сходи, всередині вівтар був прикрашений рельєфами на тему міфу про Телефа – сина Геракла.

Відома скульптурна група „Лаокоон” була створена грецькими скульпторами Агесандром, Афінодором та Полідором у І ст. до н.е. (або, можливо, навіть в римський період, бо її знайшли в термах імператора Тита). Скульптура розрахована для сприйняття її в анфас. Глядач одразу бачить і бородатого троянського жерця Лаокоона, який даремно намагається позбавитися зміїних пут, і двох його дітей, один з яких вже гине. Робота виконана віртуозно. Анатомія людини передана з небаченою раніше досконалістю, яка доходить майже до натуралізму.

Іншим шедевром елліністичного мистецтва ІІ ст. до н.е. є скульптура богині перемоги – „Ніка Самофракійська”. Грецькі майстри часто зображували богиню перемоги, але ніколи вони не сягали таких вершин майстерності, як автор цієї скульптури. Ніка в стрімкому пориві ніби злітає на розпростертих крилах і сурмить у бойову сурму. Бурхливий зустрічний вітер, здається, розвіває складки її одягу, вимальовуючи під ним струнку фігуру. Все в цій скульптурі сповнене радісного відчуття перемоги.

Втілення в мистецтві ідеї грандіозності світу і катаклізмів, які в ньому відбуваються, – лише одна сторона еллінізму. Другою стороною було зображення особистого духовного світу. З’являються камерні образи. Одним із таких образів є знаменита „Венера Мілоська” – статуя богині Афродіти (лат. Venus – „Венера”), знайденої на острові Мелос (зараз Милос). Богиня зображена напівоголеною, одяг, що закутує ноги і низ торсу, є постаментом для відкритих рук, які були показані в русі. Можливо, в одній з них Афродіта тримала яблуко. В епоху еллінізму вона, без сумніву, була однією із найулюбленіших богинь.

Про зацікавлення духовним світом людини свідчать портретні статуї, а саме статуї грецьких філософів, серед яких першість належить фігурі Демосфена роботи скульптора Полієвкта (ІІІ ст. до н.е.). Демосфен стоїть, безсило з’єднавши руки і схиливши голову. Героїка повністю відсутня. Персонаж не молодий, не красивий – він просто наповнений достоїнством.

Портрети філософів знаменують відхід від класичної системи, коли було прийнято зображати „прекрасних і героїчних” громадян. Світ старіє, старіє і культура, відчувалося, що епоха еллінізму – це „осінь” всього давньогрецького світу. Тоді полюбляли зображувати то некрасиву натуру: страшних, зморщених (але оголених!) старих рибалок або п’яних баб, то впадали в слащавість, показуючи жінок із млосним виразом очей і пухлими губами. А інколи змішували жанри, включаючи в гру фантазії прекрасних оголених богинь і старих рогатих сатирів. Такі твори стоять вже на межі жанрового мистецтва.

Поступово старовина ІІІ–ІІ ст. до н.е. вживалась в нове середовище: підкорена Римом Греція входила в новий, останній етап свого античного розвитку – в рамках давньоримської культури.