Мистецтво Стародавньої Індії. Архітектура, живопис Культура Хараппа і Мохенджо-Даро

Найдавніша індійська цивілізація виникла в басейні Інду у ІІІ тис. до н.е. В 50-х рр. ХІХ ст. англійський генерал А.Каннінгем, оглядаючи руїни біля селища Хараппа, знайшов печатку з невідомими знаками. Систематичні розкопки біля селища розпочалися у 20-х рр. ХІХ ст. Культура знайденої цивілізації була названа Хараппською або культурою Мохенджо-Даро (розташована на території сучасного Пакистану).

Хараппські поселення розташовувалися на величезній території, на сході вона досягала Делі, на півночі – берегів Аравійського моря. Припускають, що Хараппська цивілізація існувала із середини ІІІ тис. до н.е. до першої половини ІІ тис. до н.е.

Про високий рівень Хараппської цивілізації свідчить чітке планування міст, наявність письма, творів мистецтва. Мова та письмо поки що не розшифровані, хоча на сьогодні знайдено багато печаток з написами.

Міста будувалися за чітким планом: вулиці перетиналися під прямим кутом. Майже всі великі міста складалися з двох частин: „нижнього” та „верхнього” міста. „Верхнє місто” являло собою фортецю на пагорбі; в ній, напевно, мешкала міська влада. Тут знаходилися різні громадські споруди. Наприклад, велике зерносховище в Мохенджо-Даро та Хараппі. Знамениті купальні Мохенджо-Даро – одна із загадок давньої цивілізації. Чи забезпечували вони побутовий комфорт, чи служили басейнами для ритуального обмивання – вияснити поки що не вдалося. У „верхньому місті”, одначе, не знайдено палаців та храмів. Ця особливість значно відрізняє Хараппі від цивілізацій Давнього Єгипту та Передньої Азії.

В „нижньому місці” проживала основна частина населення. Будинки зводилися із обпаленої глини і мали кілька приміщень. Багаті громадяни жили у дво-триповерхових будинках. Кожна вулиця мала стічну канаву.

Мистецтво відоме завдяки архітектурним знахідкам – печаткам-амулетам, статуеткам із міді, каменя і обпаленої глини. У Мохенджо-Даро були знайдені бронзова статуетка оголеної дівчини-танцюристки та погрудне зображення бородатого чоловіка. Особливу групу складають печатки. Вони знайдені в усіх містах долини Інду, зараз їх нараховується понад дві тисячі. Вони являють собою крупні, квадратні або циліндричні пластини із заглибленим зображенням; такі печатки дають рельєфні відбитки. Зазвичай на печатках вирізалися зображення божества або священної тварини і напис. Тварини – бик, однорог, гірський козел, слон, тигр, кобра, риба, крокодил – могли символізувати те чи інше божество, означати природну стихію або пору року.

Культура аріїв

У ІІ тис. до н.е. в долинах Інду та Гангу почали розселятися індоєвропейські племена аріїв. Відомості про культуру аріїв дійшли до нас завдяки Ведам – священним текстам, складених давньоіндійською мовою – санскритом. Основний текст, Рігведа (ХІ–Х ст. до н.е.), є зібрання гімнів арійським богам. Рігведа стала неоціненним джерелом відомостей про релігію і міфологію арійських племен. Головними богами були Сур’я – бог сонця, Індра – бог грози та грому, Агні – бог вогню, Сома – бог п’янкого та божественного напою.

Арії проживали здебільшого у селищах, будинки зводили із глини, цегли, бамбука, дерева. На місці арійських поселень знайдено культові речі, які використовувалися у ведійських обрядах: ложки, горщики, черпаки для масла. Обряди, напевно, справляли під відкритим небом, а жертвоприношення – на тимчасових вівтарях, кам’яних або дерев’яних.

Період від перших вед до династії державців Індії Маур’їв (ХІ–ІV ст. до н.е.) не залишив пам’ятників матеріальної культури. Про цей час розповідає епос Давньої Індії – „Махабхарата” і „Рігведа”, – який згадує багато давніх династій і назв держав. Образотворче мистецтво Індії століттями запозичувало із „Махабхарати” і „Рігведи” сюжети і образи, які втілені в архітектурно-скульптурних ансамблях, монументальних розписах та мініатюрі.