Періодизація культури Стародавньої Індії

Найдавніші землеробські поселення в долині річки Інд виникли в V–ІV тис. до н.е. В ІІІ тис до н.е. утворюється цивілізація, яку умовно називають Індуською або культурою Хараппі, від сучасної назви місцевості, де було знайдено її великий центр. Інший її значний центр був виявлений в Мохенджо-Даро („пагорб мертвих”). В другій половині ІІ тис. до н.е. вона з невідомих причин припинила своє існування.

В кінці ІІ – початку І тис. до н.е. з півночі приходять арійські племена кочівників, які поступово переходять до землеробства і освоюють долину річки Ганг. Період до середини І тис. до н.е. називається „ведичним” – за назвою священних книг „Вед”. В цей час починають утворюватися численні невеликі держави.

В кінці VІ ст. до н.е. ряд північно-західних районів Індії захоплює Персія. В V ст. до н.е. утворюється держава Нандів.

В 327 р. до н.е. Олександр Македонський, розгромивши перську імперію, ввійшов до Індії, але не наважився підкорити могутню імперію Нандів і полишив територію країни.

Боротьбу проти династії Нандів очолив Чандрагупта, який заснував династію Маур’я. Завойовницькі походи Чандрагупти та його сина призвели до утворення величезної імперії, яка охопила майже всю територію Індії, крім півдня.

В І ст. н.е. на півдні Індії виникла Кушанська імперія, захопивши частину території Афганістану, Середньої і Центральної Азії.

В ІV ст. н.е. утворюється нова держава – імперія Гуптів. На початку VІІІ ст. в Індію приходять мусульмани. В 1398 р. Тимур напав на Індію, захопив і пограбував Делі. В кінці ХVІ ст. моголам (які вели своє походження від Тимура) вдалося утворити єдину індійсько-мусульманську державу, яка об’єднала більшу частину районів Північної та Центральної Індії. Свій розквіт держава Великих Моголів пережила під час правління шаха Акбара (1556–1305). З ХVІІ ст. виникає англійська Вест-Індська компанія, і Англія поступово захоплює всю Індію. Лише у 1947 році Індія здобула незалежність.

Таким чином, періодизація культури Індії має такий вигляд:

1. Культура Хараппа і Мохенджо-Даро.

2. Культура аріїв.

3. Культура імперії Маур’їв.

4. Культура Кушанської імперії.

5. Культура імперії Гуптів.

6. Культура Індії VІ–Х ст.

7. Культура періоду раннього ісламу.

8. Культура імперії Великих Моголів.

Релігія Стародавньої Індії

Залишки культури Мохенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культури первісного тотемізму. Люди поклонялися зооморфічним істотам, існував культ дерев. Після вторгнення у середині ІІ тис. до н.е. на староіндійські племена арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення стародавніх індійців дістали назву ведичних – від книг Вед (сансакр. – „знання”). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди священними книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тис. до н.е.

Об’ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самшити, Брахмани, Аран’яки, Упанішади. Такий поділ відображає історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим. Самшити – це чотири збірки: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1018 гімнів і 1005 віршів) вважають Рігведу. Більшість гімнів присвячено прославленню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосерді, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399.

Найпоширенішим було поклоніння богові Агні, як першооснові всього існуючого, богові Сонця – Сур’ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарства – Варуні. Широко визнавався і культ предків.

Інші збірники Самшити вміщують мелодії, які супроводжують культові дії, різні магічні заклинання.

Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самшитів і мають в основному ритуальних характер. Вони спрямовані на зміцнення авторитету жерців і поглиблення кастового поділу суспільства. З часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився релігійний культ. Виконання обов’язків жерця стало професією і виникла потреба у відповідній літературі.

Пізніше були створені Аран’яки та Упанішади. Аран’яки (буквально – „лісні тексти”) – це в основному правила для пустельників, старців, які намагалися сам на сам пізнати природу. Заключною частиною є Упанішади (санскр. – сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов’язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця.

На початку І тис до н.е. у Стародавній Індії складається брахманізм: ведичні боги, які уособлювали природу, поступаються місцем кастовим богам. Існування кас (варн) поділяє людей на чотири групи: брахманів, тобто жреці; кшатріїв – воїнів; вайш’ї, до яких входило вільне населення, і мудрів – рабів. Кастова структура закріплювалася законами Ману. Головним божеством стає Брахма (творець світу). Поруч з ним існують верховні боги – Вішну (охоронець миру), з дружиною Лакшмі, і Шіва (руйнівник світу), з богинею Парваті. Характерним для брахманізму в цей час було створення вчення про перевтілення душ, за яким характер переселення душі після смерті матеріального тіла залежить від того, як померлий виконував закони касти. Ведична релігія і брахманізм справили великий вплив на розвиток індуїзму, джайнізму і буддизму.