Тема 2. Культура мови і мовна норма. Правила ведення дискусії
Вид заняття: лекційно-практичне
Знати: зміст поняття літературної мови, мовної норми; функції мови; ознаки та аспекти культури мовлення. Мовленнєва культура — критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури. Культура мовлення під час дискусії.
Уміти: розрізняти типи норм; брати участь у дискусії, дотримуватися правил ведення дискусії
Питання, що розглядаються:
Літературна мова.
Типи норм.
Основні вимоги до мовлення.
Мовленнєвий етикет спілкування.
Культура мовлення під час ведення дискусій.
Літературна мова.
Загальнонародна мова – це широке поняття, що охоплює і літературну мову, і діалекти, і професійну лексику, і жаргони, і розмовну мову.
Українська національна мова існує у вищій – сучасній українській літературній мові (СУЛМ) і нижчій (діалекти) формах загальнонародної мови. СУЛМ бере початок з 1798р. (вихід «Енеїди» І.Котляревського). Цей твір було написано живою народною мовою. Отже, Котляревський – зачинатель СУЛМ, а Шевченко – основоположник її (1840 – перше видання творів Шевченка). Слід зауважити, що в царській Росії українську та білоруську мови вважали діалектами російської.
УЛМ після Шевченка збагачується, розвивається, удосконалюється у творах Старицького, братів Тобілевичів, Панаса Мирного, Лесі Українки та інших видатних представників словесності.
Літературна мова – це унормована форма загальнонародної мови; вища форма української національної мови.
Літературна мова обслуговує чимало сфер суспільного життя: науку, освіту, пресу, телебачення, громадські установи, навчальні заклади, літературу (художню, наукову). За словами М.Горького, “літературна мова відрізняється від нижчих форм (просторіччя, діалекти, жаргон) тим, що вона оброблена майстрами”.
Літературна мова функціонує в 2-х формах – усній та письмовій. Діалекти, жаргони, просторіччя існують у вигляді усного побутового мовлення. Як усна, так і письмова форма літ. мови характеризуються наявністю в них сталих норм.
Українська літературна мова – одна із високорозвинених мов світу. Основу її складає південно-східний діалект, а саме його середньонаддніпрянські говірки. Цей діалект був поширений на більшій території, не так був розгалужений, на говірки, як інші діалекти. З другої половини 15 ст. кількість населення на цій території зростає за рахунок утікачів із числа кріпосного люду з Правобережної та Західної України. З утворенням у першій половині 16 ст. Запорізької Січі приплив населення у цей край посилився (йдеться про частину Київської та Полтавську області).
Крім того, автор першої граматики української мови О.Павловський та видатні письменники Шевченко та Котляревський були вихідцями з цих країв. У 1818р. на матеріалі саме цього діалекту написано «Граматику малороссійского наречия», а І.Котляревський вперше широко використав народну полтавську говірку у своїх творах. Шевченко, у свою чергу, відібрав і майстерно обробив найхарактерніше для української літературної мови і ввів це у художні твори.