Іі.9 захист від шкідливої дії речовин на виробництві

До загальних заходів та засобів попередження забруд­нення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих належать:

- вилучення шкідливих речовин у технологічних проце­сах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т.п. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові, мети­ловий спирт - іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання - миючими розчинами на основі води;

- удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування замкнутих циклів, неперервних техноло­гічних процесів, мокрих способів переробки пиломате­ріалів тощо);

- автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами, при яких можливий безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

- герметизація виробничого устаткування, робота техно­логічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції аспірацій них укрить;

- нормальне функціонування систем опалення, загально обмінної вентиляції, кондиціонування повітря, очист­ки викидів у атмосферу;

— 82 —

- попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчу­вання, дотримання правил особистої гігієни;

- використання засобів індивідуального захисту.

II. 10 пил та заходи захисту працюючих від його впливу

Боротьба з виробничим пилом - найважливіше за­вдання гігієни праці, оскільки в умовах будівництва він не­гативно впливає на працюючих. Ця боротьба є не тільки гігієнічною, а й економічною. Деякі види пилу (цементний, вугільний цукровий тощо) становлять цінність як продукти виробництва, і втрата їх має економічний характер. Пил спричинює швидке пошкодження органів зору, дихання та виробничий брак. За деяких умов можливі вибухи пилу.

Пил - це подрібнені частинки твердого чи рідкого се­редовища, що містяться в повітрі. На будівництві вироб­ничий пил утворюється при дробленні каміння, бурінні, під час роботи піскоструминних апаратів, при вибухах зем­ляних мас, розбиранні старих приміщень, розвантаженні сипких матеріалів.

Під час приготування бетону та його розчину в повітря попадає цемент, пісок, вапно. Штукатурні роботи з вико­ристанням сухої штукатурки та гіпсу, а також паркетні й столярні роботи супроводжуються запиленням повітря. Під час роботи будівельних машин у повітря потрапляє пил внаслідок переміщення землі. Часто на будівельних майданчиках через недостатній нагляд за дорогами в літ­ній час утворюються цілі хмари пилу. Повітря може знепилюватися при прокладанні тунелів, витяганні скельного ґрунту у процесі будівництва гідростанцій. При зварю­вальних роботах у повітрі утворюєтеся дрібний аерозоль заліза та інших металів. Пил, що утворюється під час буді­вельних робіт, за винятком деревного і вапняного, містить сполуки кварцу.

Пил поділяють на такі види: органічний, неорганічний, змішаний.

Органічний пил буває рослинного (деревний, бавовня­ний), тваринного (шерстяний, кістковий), штучного (пласт­масо-

— 83 —

вий) походження.

Неорганічний пил поділяють на мінеральний (кварцовий, силікатний тощо); металевий (залізний, алюмінієвий тощо).

Змішаний пил утворюється переважно під час шліфу­вання металу та зачищення ливарних виробів.

Проте така класифікація пилу є недостатньою для його гігієнічного значення. Тому користуються класифікацією пилу за його дисперсністю (розмір частинок, спосіб виник­нення і стан).

За ступенем дисперсності пил поділяють на три гру­пи: власне пил (розміри частинок понад 10ˉ³ см), «хмара» (розміри частинок 10ˉ³ і 10ˉ⁵ см) та «дим» (розмір частинок менш як 10ˉ⁵ см).

За станом пил поділяють на висячий у повітрі (аеро­золь) і на осілий (аерогель). Небезпечність пилу тим біль­ша, чим менший розмір пилинок, бо такий пил довше за­лишається у вигляді аерозолю в повітрі й глибше прони­кає в легеневі канали.

Виробничий пил, у тому числі й деревний, є вибухо­небезпечним і класифікується за трьома групами: легко­займистий з швидким поширенням вогню, займистий від підведеного тепла (тирса) та важко займистий (вугільний пил).

Крім того, пил розрізняють за твердістю, питомою ва­гою, розмірами і формами частинок тощо.

Запиленість повітря робочого середовища залежить від характеру виробництва, технологічного процесу, ста­ну обладнання, характеру виробничих операцій, стану технічних засобів боротьби з пилом тощо. Вміст пилу в повітрі робочих приміщень становить від 1 мг/м³ і мен­ше до десятків і сотень міліграмів на 1 м³ повітря та від 200 до десятків тисяч мікроскопічних частинок пилу в 1 см³ повітря, а ультрамікроскопічних частинок - до кіль­кох сотень тисяч.

Робота в умовах пилу може призвести до захворюван­ня верхніх дихальних шляхів. Потрапляючи на слизову оболонку, пил травмує і подразнює її, спричинюючи запа­лення, яке поступово розвивається в хронічні риніти, фа­рингіти, бронхіти, трахеїти.

Деякі види пилу (цементний, гіпсовий) значною мірою подразнюють не тільки верхні дихальні шляхи, а й сли­зову

— 84 —

оболонку очей, що спричинює такі захворювання, як кон'юнктивіт, дерматити й екземи.

Пил цементу, гіпсу, електрозварних аерозолів спри­чинює захворювання легень - пневмоконіози. Ознаками пневмоконіозу є біль у грудях колючого характеру, у бо­ках, під лопатками, затруджене дихання при фізичному напруженні, сухий кашель, загальна слабкість, похудіння. Граничне допустимі концентрації пилу газів та інших аеро­золів у повітрі робочої зони становлять: порт ланд цемент і гіпс - 5 мг/м³; оксиди заліза, що містять менше ніж 10% вільного двооксиду кремнію і менш як 6% оксидів марган­цю - 4 мг/м³; оксид заліза, що містить менш як 10% за­гального двооксиду кремнію, та менш як 3% оксидів мар­ганцю - 6 мг/м³.

Боротьба з підвищеною запиленістю повітря має бути комплексною. Головні заходи - це механізація та авто­матизація робіт, виведення робітників із зони з підвище­ною запиленістю повітря і зменшення фізичних зусиль, що знижує вентиляцію легень, тобто зменшує попадання пилу у повітроносні шляхи. Велике значення для бороть­би з пилом має раціоналізація технологічних процесів з вилученням матеріалів, обробка яких супроводжується виділенням пилу, а також використання води для змочу­вання матеріалів при бурінні і прибиранні гірничих порід, коли виділяється пил.

Хороший ефект дає поливання запилених доріг суміш­шю води і 20%-го розчину хлористого вапна чи сульфідним лугом, що містить смолу. Це допомагає позбутися пилу на тривалий час. Посипання доріг хлористим кальцієм зни­жує запиленість повітря на дорогах до 1,8...2,6 мг/м³.

Тверде покриття чи хороше трамбування автомобіль­них доріг та регулярне поливання їх водою (влітку не часті­ше ніж через 40...60 хв) також значно знижують виділення пилу. При цьому концентрація його в кабіні автосамоскида знижується в середньому до 1,8...3,5 мг/м³, а поблизу до­роги - до 2,5...5,4 мг/м³.

Щоб попередити виділення пилу, потрібно накривати обладнання, кабіни, транспортуючі пристрої (шнеки, еле­ватори). Якщо неможливо уникнути запиленості повітря технічними засобами, то слід використовувати механічну вентиляцію у вигляді відсмоктування - кожухів, воронок.

— 85 —

Прибирати осілий пил треба сухим (краще) чи вологим методом за допомогою механічних агрегатів і пристроїв у спеціальні пило збірники.

Для знепилювання спецодягу треба виділяти спеціаль­ні приміщення (при розчинних вузлах, складах, пило утворювальних матеріалах, дробильних відділах тощо).

Індивідуальні засоби захисту від пилу - респіратори, зокрема «Лепесток», «Астра», а також пило захисний спе­цодяг, захисні окуляри тощо. Є кілька методів визначення якості повітря на робочому місці, найпоширеніші з них - ваговий, розрахунковий, седиментаційний та ультрамі­кроскопічний.

Для замірювання вагової концентрації пилу безпосе­редньо на робочих місцях (в міліграмах на кубічний метр) використовують касети й алонжі для добору проб на філь­три, а також прилад для вимірювання забрудненості ЗВ-1.