1 Основні повноваження президентів у президентській республіці

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.

Ознаки президентської республіки:

— президент — глава держави, обирається народом і є главою уряду, який йому підзвітний;

— парламент не може відправляти у відставку міністрів, а президент не може розпускати парламент;

— президент не підзвітний парламенту, але має право відкладального вето щодо актів парламенту;

— посади прем'єр-міністра у президентській республіці може не бути, його повноваження виконує президент; відповідно, у таких республіках може не бути уряду як колегіального органу, його заміняє кабінет президента; у протилежному випадку президент призначає прем'єр-міністра, затверджує уряд з представників партії, яка перемогла на виборах;

— уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень.

Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика.

2 Поняття унітарних держав

Унітарна держава - неподільна держава, що надає мінімальну господарську самостійність регіонам.

Важливе значення має форма державного устрою, під якою зазвичай розуміють національно – територіальну організацію держави, а також взаємовідносини центральних та регіональних органів.

Питання про державний устрій – це питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. У це поняття входить проблема спів відносин і взаємозв’язку між різного роду органами (федеральними, суб’єктів федерації, муніципальними), існуючими в територіальних структурах даної держави, з центральними органами державної влади.

Форма державного устрою у певній країні залежить від цілого ряду соціальних, історичних, національних, географічних та інших умов. Саме ці умови визначають специфіку конкретної форми державного устрою, котра ніколи не може бути результатом випадкового збігу обставин.

Форми державного устрою зарубіжних країн різноманітні та індивідуальні. Але в науці конституційного права виділяють дві основні форми – унітарну та федеративну, що звичайно, ніяк не виключає існування змішаних форм державного устрою.

Поняття «унітарна держава» походить від латинського слова “unus”, що значить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць [2, с. 43]. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін.)[20;89], про це мова піде далі у роботі.

Унітарна форма державного устрою являється домінуючою. До числа унітарних держав відносяться Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Португалія, переважна більшість країн Латинської Америки та Африки, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія та багато інших країн.

Проста унітарна держава - це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія [4, с. 59].

Для країн з унітарною формою державного устрою (такі держави називаються простими) характерна наявність наступних основних ознак :

- єдина конституція, норми якої по всій території країни без будь – яких обмежень.

- Єдина система вищих органів державної влади (голова держави, парламент, уряд), юрисдикція яких розповсюджується на територію всієї держави. Функціональна, предметна та територіальна компетенція вищих органів державної влади та підпорядкованої їм центральної адміністрації ні юридично, ні фактично не обмежена повноваженнями будь-яких регіональних органів.

- Єдине громадянство. Населення унітарної держави має єдину політичну приналежність. Ніякі адміністративно – територіальні одиниці власного громадянства мати не можуть.

- Єдина система права. Місцеві органи управління зобов’язані застосовувати у відповідних адміністративно – територіальних одиницях нормативні акти, ті що застосовуються центральними органами влади.

- Єдина судова система, яка здійснює правосуддя на території держави, керуючись єдиними нормами матеріального і процесуального права. Судові органи, які створюються в адміністративно – територіальних одиницях, являють собою ланку єдиної централізованої судової системи.

- Територія унітарної держави поділяється на адміністративно – територіальні одиниці, котрі не можуть володіти будь-якою політичною самостійністю. Створені в цих адміністративно – територіальних одиницях місцеві органи управління в тій або іншій мірі підпорядковані центральним органам державної влади і центральної адміністрації. Їх правовий статус визначається правовими нормами єдиної загальнодержавної системи права.

Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.).

У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань.

Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.

Таким чином, унітаризм припускає бюрократичну централізацію всього державного апарату. Прийшовши на зміну феодальній роздрібненості, унітаризм історично був прогресивним явищем, він викликався потребами єдиного ринку, зручністю здійснення державної влади і не ставився у зв’язок з національно – етнічною або расовою структурою населення. Подавляючи більшість сучасних унітарних держав – держави багатонаціональні. Однак існують і винятки з цього правила (Іспанія).

Властива унітарним державам централізація може проявлятися у різних формах і у різній ступені. У деяких країнах муніципальні органи взагалі відсутні і адміністративно – територіальними одиницями керують спеціально призначені агенти центральної влади. В інших країнах місцеві виборні органи самоуправління створюються, але вони поставлені під прямий (Франція, Туреччина, Японія) або непрямий (Великобританія, Нова Зеландія) контроль центральної адміністрації. Відмінність в ступені і формі контролю над місцевими органами самоуправління з боку центральної адміністрації дають певні підстави для поділу унітарних держав на централізовані (Туреччина, Японія) та децентралізовані (Великобританія, Нова Зеландія), однак цей поділ має лише формальний характер