3. Платежі за ресурси.

3.1. Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

• заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

• відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов’язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

• розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного по датку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

П

5.3. Платежі за ресурси

ередбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

5.3. Платежі за ресурси

3.2. Податок із власників транспортних засобів

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування, проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Податок зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Структурно-логічну схему подат­ку на транспортні засоби зображено на рис:

4. Місцеві податки та збори.

Суб’єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики.

С

5.6. Місцеві податки і збори

плачуючи місцеві податки і збори, суб’єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.

Місцеві податки:

• комунальний податок;

• податок на рекламу.

Місцеві збори:

• за право використання місцевої символіки;

• за паркування автотранспорту;

• за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

• за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

• за право проведення кіно- і телезйомок;

• за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші.

Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання полягають у такому.

1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових ви­трат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку.

2. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку.

Органи місцевого самоврядування мають право:

• запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами;

• установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами;

• установлювати додаткові пільги для окремих платників по- датків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку).

Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України.

Об’єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об’єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.

Податок з реклами. Платниками вказаного податку було визначено суб’єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), вироб­ників і розповсюджувачів реклами.

Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні.