19. Достовірність інформації

Поняття про спотворення.

Копіювальні помилки (спотворення) виникають тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв’язку Інтернет зі ЗМІ у друкарню тощо). Для пошуку й видалення спотворень у ЗМІ проводять коректуру повідомлень.

Виділяють два типи спотворень: внутрілексемні та полілексемні. Внутрілексемне спотворення — це ланцюжок літер (у межах слова) в копії повідомлення від першої їх розбіжності стосовно оригіналу до найближчого збігання (див. вище табл. 4-1). Полілексемне спотворення — це ланцюжок літер у копії повідомлення (у межах усього повідомлення) стосовно його оригіналу від першої їх розбіжності до найближчого збігання[25] .

Приклад. У тексті авторського оригіналу написано: Мама купила цікаву книгу. Внаслідок дії випадкових чинників оператор набрав таку копію: Мама купла ціказу книагу. Отже, в тексті копії наявні три спотворення.

Оскільки спотворення досліджені значно краще, ніж інші види помилок, з описом їх кількісних характеристик можна познайомитися в літературі

Способи підвищення достовірності при переачі інформації.

Для цифрових каналів зв’язку.

Для підвищення достовірності разом із кожною порцією інформації передають також контрольні розряди.

Приклад перевірки за допомогою контрольного розряду: всі коди порції інформації сумують, результат ділять на 11, а частку від ділення записують у порції як останнє число (це — контрольний розряд) й передають приймачеві. Розкодовуючи, приймач перевіряє, чи контрольний розряд (частка від ділення), який отримав він, дорівнює тому, що надіслав передавач. Якщо не рівний, то це означає, що під час передачі внаслідок шумів десь виникло спотворення повідомлення, а тому цю порцію інформації потрібно передати ще раз (передача повторюється доти, доки не буде отримано збігу контрольних розрядів)

Максимальна довжина контрольних розрядів може дорівнювати повторній передачі повідомлення (контроль методом дублювання). Застосування методу дублювання журналістами.

Контрольні розряди, що не відновлюють інформацію і самовідновлюють інформацію. Приклад самовідновлення для людини (відновлення при пропущених голосних у словах, спотворення окремої літери тощо).

Для передачі даних працівниками ЗМІ.

Для надзвичайно важливих повідомлень: — повторно передати повідомлення, тобто продублювати його передачу; — постаратися передати повідомлення іншим каналом зв’язку.

20. Складність Інформації

Складність інформації в незнакових повідомленнях.

Для незнакового повідомлення його складність визначається тим, наскільки ми можемо задати алгоритм (функцію), яка описує його будову. Наприклад, для повідомлення

01010101010101010101010…

можна задати алгоритм, який задає чергування 0 і 1 через один розряд.

Складність інформації в незнакових повідомленнях.

Прикладом незнакового повідомлення, для якого необхідно знайти розв’язки, можуть бути різні ребуси, кросворди, головоломки, які друкують ЗМІ. Публікуючи такі повідомлення, працівники ЗМІ повинні контролювати, щоби для знаходження правильних рушень цих ребусів, кросвордів чи головоломок були хай доволі складні, але чіткі алгоритми. В іншому випадку реципієнти через надмірну складність таких повідомлень не зможуть знаходити привальних рішень, а, отже, можуть частково втратити й інтерес до видання в цілому.

Складність інформації в знакових повідомленнях.

Синтаксична складність повiдомлення.

Одним із видів складності є синтаксична складність повідомлення (іноді її називають ще читабельністю[28] ). Синтаксична складнiсть повідомлення залежить від ступеня агрегацiї одних одиниць мови — в інші (наприклад, лiтер — у слова, слiв — у речення, речень — у надфразові єдності тощо). Можна сказати, що чим бiльшу кiлькість складових має певна лінгвістична одиниця (наприклад, слово чи речення), тим важче реципієнтові встановити зв'язки мiж цими складовими (літерами, словами чи реченнями)[29] .

Існують дві групи методів визначення синтаксичної складностi. До першої, яка легко піддається формалізації, належать метод Флеша i метод CRES[30] , а до другої, яка не формалізується, — метод питань i вiдповiдей та метод резюме[31] .

Визначення синтаксичної складності для англомовних текстів. Метод Флеша визначає складність усього повідомлення чи його фрагмента (R) на основi такої формули:

R = 206,835 - 0,846N - 1,015L, (14-1)

де N — середня довжина кожних 100 слів тексту в повідомленні, в кількості складiв; L — середня довжина речень, у кiлькостi слiв.

Семантична складність повідомлення.

Семантична складнiсть повідомлення залежить від кількості слів повідомлення, що відсутні в усередненому словнику реципієнтської аудиторії, за принципом: чим таких слів більше, тим повідомлення складніше й навпаки.

Формально для лінгвістичного розуміння повідомлення часто встановлюють такий критерій: слово повідомлення вважають простим, якщо воно є в словнику реципієнта, а коли нема, — складним. Для визначення ступеня складності на основі такого формального критерію укладають словники-мінімуми обсягом близько 3 тис. Слів[37] , котрі, як вважають, повинні знати всі носії певної мови, а далі перевіряють на його базі саме повідомлення. У повідомленні визначають відсоток слів, відсутніх у словнику-мінімумі. Вважають, що чим такий відсоток більший, тим складнішим для розуміння є повідомлення. Такий метод визначення ступеня складності за іменем його авторів називають методом Дейла—Челла[38] .

Враховуючи сказане, для узгодження з класифікацією реципієнтів на групи згідно з методом Флеша і для опрацювання україномовних текстів коефіцієнти формули Дейла-Челла були перераховані. У результаті формула Дейла-Челла набула такого вигляду:

R = 154,0 – 500,0Q/T - 1,5L . (14-7)

Порогові значення для віднесення конкретного повідомлення до однієї зі семи груп складності — ті самі, що й у табл. 14-3.