67. Розвиток норм цивільного процесуального законодавства щодо провадження в суді апеляційної інстанції.? Див 69

68. Основні особливості сучасної системи апеляційного провадження.

Див. 69, 71

69. Інститут апеляції в цивільному процесі. - разом

Інститут апеляції у цивільному судочинстві сучасної України був запроваджений Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» № 2540-ІІІ від 21 червня 2001 року. Свого подальшого розвитку інститут апеляції набув у новому ЦПК України, що набрав чинностіз 1 вересня 2005 року.

Досвід роботи апеляційних судів України свідчить, що інститут апеляції виявився найбільш дійовим способом перевірки законності й обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції.

До безумовних переваг інституту апеляції слід віднести динамічність процесу, невеликі строки розгляду справи, негайне набрання рішенням законної сили. Усі ці обставини сприяють своєчасному захисту порушених чи оспорюваних прав сторін у цивільному процесі.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наділе ний широкими повноваженнями. Згідно зі ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ізалишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті по- зовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції ізакриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, має право ухвалити нове рішення. І лише у виняткових випадках, вичерпний перелік яких визначений ст. 311 ЦПК України, після скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд може направити справу на новий розгляд.

70.Поняття і види апеляцій.див 71

71.Характеристика повної і неповної апеляції.-разом

Історично в правових системах різних країн склалися два види апеляції — повна і неповна.

При повній апеляції розгляд справи по суті остаточно переноситься до суду другої інстанції, який не має права повернути справу до суду першої інстанції і зобов'язаний сам ухвалити рішення. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати в апеляційний суд нові докази, що не були досліджені судом першої інстанції. Перевірка оскарженого рішення при Повній апеляції завжди ґрунтується на повторному розгляді справи по суті, при якому апеляційний суд у необхідних випадках виправляє недогляди суду першої інстанції і сторін у доказуванні фактичних обставин справи. Для цього він досліджує наявні в справі і знову подані докази, дає їм власну оцінку, на підставі якої ухвалює рішення.

При неповній апеляції можливе повернення справи у суд першої інстанції для її нового розгляду. Особи, які беруть участь у справі, за загальним правилом, при такому способі перегляду не мають права подавати в апеляційний суд нові докази; перегляд рішення здійснюється на підставі фактичних даних, поданих до суду першої інстанції. Однак за наявності певних умов із загального правила можуть бути зроблені винятки, коли в апеляційному провадженні допускаються посилання на нові факти та докази.

Апеляційне провадження, що має місце в Україні, по всіх ознаках — це вид неповної апеляції. По-перше, за чинним законодавством суд апеляційної інстанції після скасування рішення має право направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції лише за умови, якщо виявлені порушення не можуть бути виправлені ним самим (ч.І ст.311 ЦПК). По-друге, він має право змінити рішення або ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені на підставі наявних, а також додатково поданих доказів. Разом з тим можливість надання в апеляційний суд нових доказів обмежена (п.6 ч.2 ст.295, ч.2 ст.ЗОЗ ЦПК).

Варто зазначити, що метою апеляційного провадження є не забезпечення стабільності оскарженого рішення, а виправлення судової помилки. Для поняття«судові помилки» характерні три моменти: 1) вони являють собою порушення юридичних норм і свідчать про відхилення від цільових настанов цивільного судочинства; 2) їх допускають суди і судді, які спроможні розглядати та вирішувати цивільні справи; 3) всі помилки можуть бути усунуті правовими засобами в цивільному процесуальному порядку.

Цивільний процесуальний закон: а) встановлює істотні ознаки судових помилок; б) визначає процесуальний порядок їх виявлення; в) пропонує їх обов'язкове усунення; г) регламентує юридичні наслідки виявлення помилок1.

Апеляційне провадження— це сукупність дій суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюються з метою перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

Характерними ознаками апеляційного провадження можуть виступати наступні:

1) апеляція подається на рішення (ухвалу) суду, що не набрало законної сили;

2) справа направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду);

3) подання апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, що виражається, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні закону, або в неповно наданому сторонами матеріалі;

4) апеляційний суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

5) виконання рішення, оскарженого в апеляційному порядку, зупиняється (крім випадків негайного виконання рішення);

6) повноваження апеляційного суду при перегляді справи обмежені межами апеляційної скарги і предметом рішення суду першої інстанції;

7) апеляція може бути допущена тільки один раз у кожній справі.

Завдання апеляційного провадження визначені в ст.ЗОЗ ЦПК

шляхом встановлення меж дій суду по перегляду судових рішень. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами1.

Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст.291 ЦПК).

Отже, апеляційна перевірка виступає як «факультативне провадження»,призначене для усунення можливих помилок суду першої інстанції, діяльність якого, на думку заінтересованих у перегляді рішення або ухвали суб'єктів процесу, не відповідає цілям судочинства. У порівнянні з нормальним ходом процесу це додатковий етап судочинства, що виникає з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вбачають необхідність у перевірці правильності постанов суду першої інстанції, які не набрали законної сили.