34.Забезпечення доказів до і після пред'явлення позову.

ЦПК: Стаття 133. Забезпечення доказів

Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову.

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.

У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

35. Поняття позову як процесуального засобу права в теорії науці цивільного процесуального права.

У науці цивільного процесуального права висловлюються різні думки щодо розуміння поняття позову. Наукова дискусія стосується, насамперед, визначення його юридичної природи. З цього приводу існує три основні теорії:1) моністична, відповідно до якої позов є єдиним поняттям як для матеріального, так і процесуального права. Науковці, які поділяють цю точку зору, вважають позов однією з правомочностей, що випливає з певного суб'єктивного права, а не самим порушеним чи оспорюваним правом. На їх погляд, позов має дві сторони: матеріальну і процесуальну, які органічно поєднані в єдиний комплекс, тобто матеріально-правова вимога об'єднана з процесуальною вимогою. Основну сутність цієї точки зору можна звести до такого: позовом є матеріально-правова вимога, що отримала належне процесуальне оформлення. Більшість сучасних науковців схиляються до такого розуміння природи позову, співвідносячи матеріальна-правову і процесуальну сторони позову як відповідні галузі права;дуалістична, її прибічники розглядають поняття позову окремо для матеріального права і для процесуального права, тим самим заперечуючи єдине матеріально-процесуальне поняття позову. Вони стверджують, що позов необхідно розглядати в

двох площинах: в матеріально-правовій - як вимогу до зобов'язаної особи, І в процесуальній - як вимогу до суду про захист суб'єктивного права. Зв'язок між нормами матеріального і процесуального права з приводу позову та його реалізації, з одного боку, здійснюється в разі вчинення правопорушення, внаслідок якого суб'єктивне право набуває стану готовності до негайного примусового здійснення, а з іншого - перетворює загальну процесуальну правоздатність в право порушити і підтримувати судовий розгляд конкретного спору з метою його вирішення, тобто в право на судочинство у конкретній справі;суто процесуальна визнає позов виключно процесуальною категорією, зауважуючи, що його юридична природа не має матеріально-правових елементів. Так, деякі автори вважали, що позов взагалі не пов'язаний з матеріальним правом, а є лише засобом порушення діяльності суду (чи іншого компетентного органу)3. Нині науковцями доведена неспроможність такої точки зору пояснити правову природу позову, оскільки вона містить суперечливі засади, а також не відповідає чинному законодавству і судовій практиці. З'ясовуючи правову природу позову, необхідно мати на увазі деякі моменти. По-перше, матеріально-правова вимога спрямована до відповідача, а процесуальна - до суду. По-друге, у порядку позовного провадження розглядаються справи, в яких наявний спір (порушення, оспорювання чи невизнання) щодо цивільного, сімейного, житлового, земельного, трудового та іншого суб'єктивною права, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК України). По-третє, не можна ототожнювати позов з власне порушеним правом, адже останнє існує і до моменту порушення, а позов може виникнути лише після правопорушення. По-четверте, позов не є діяльністю, адже він має не динамічний, а статичний характер, а діяльність, спрямовану на реалізацію позову, називають пред'явленням позову (ст. 118 ЦПК України).