31. Висновок експерта як засіб доказування. Предмет висновку експерта. Спірні погляди щодо висновку експерта як змішаного доказу. Процесуальний порядок дослідження і оцінки висновку експерта судом.

Відповідно до ст. 66 ЦПК під висновком експерта слід розуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв’язку з характером досліджень або якщо об’єкт досліджень неможливо доставити до суду. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок,який приєднується до справи. Суд має право за заявою які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посадаексперта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.У висновку також зазначається обов’язково попередження про відповідальність за завідомо неправдивийвисновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним. Для роз’яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені запитання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник. Суд має право з’ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі. Викладені письмово і підписані експертом роз’яснення і доповнення висновку приєднуються до справи. (ст. 189 ЦПК).Висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється за загальними правилами, за якими ніякий доказ не має наперед встановленої сили. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторноїекспертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі (ст. 60 ЦПК). 

У необхідних випадках може проводитись додаткова чи повторна експертиза. Додаткова експертизапризначається у випадку, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним. Повторна експертизапризначається якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Зміст предмета судової експертизи необхідно розглядати з двох позицій — наукової і практичної. З погляду наукової галузі знання предметом науки про судову експертизу є закономірності формування властивостей об'єктів і їх зміни у зв'язку зі здійсненням правопорушення. З погляду практичної діяльності предметом судової експертизи є фактичні дані (обставини справи), установлювані на основі спеціальних наукових пізнань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо і дослідження матеріалів цивільної справи. По відношенню до конкретної експертизи її предметом є експертне завдання, що треба буде розв'язати експертові в ході і за результатами дослідження на основі відповідного обсягу спеціальних пізнань із використанням засобів, що перебувають у його розпорядженні, і методів.

32. Письмові докази, поняття, ознаки, види, значення письмових доказів в цивільному судочинстві. Процесуальний порядок отримання і дослідження письмових доказів. Вирішення спору щодо фальсифікації письмового доказу.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або виписки з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази звичайно визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків виражені думки, що містять відомості про факти, які мають значення для вирішення справи. Можна виділити наступні характерні ознаки письмових доказів:

• для формування письмового доказу необхідно, щоб людина могла свої думки викладати в письмовій формі;

• відомості про факти закріплюються в об'єктивній формі, на тих або інших матеріальних предметах. Предмет, що може бути використаний для закріплення думок, повинен бути придатний для письма, щоб нанесені знаки могли зберегтися протягом певного часу (папір, предмети з дерева, металу тощо);

• закріплення людиною на предметі своїх думок певними знаками (букви, цифри, ієрогліфи, знаки телеграфні, стенографічні, топографічні);

• у письмових доказах повинні виражатися думки, що містять відомості про юридичні або доказові факти;

• письмовий доказ повинен містити загальнозрозумілу інформацію, розшифровку закодованих даних.

Перелічити всі предмети, які закон відносить до письмових доказів, неможливо. Законодавство дає приблизний перелік видів письмових доказів, які використовуються у цивільному процесі.

Письмові докази класифікуються за декількома ознаками:

• за суб'єктом, від якого виходять письмові докази, прийнято розрізняти офіційні та неофіційні (приватні) письмові докази. Офіційні письмові докази визначаються як документи, що виходять від державних органів, державних і суспільних установ, підприємств, організацій. Неофіційними називають документи, що виходять від громадян;

• за змістом письмові докази підрозділяються на розпорядницькі та інформаційні (довідково-інформаційні). Розпорядницькими називаються такі письмові докази, у яких виражений акт волі, волевиявлення, спрямований на виникнення, зміну або припинення правовідносин, які видаються органами державної влади і управління з метою здійснення покладених на них функцій (накази, розпорядження керівників підприємств і установ, документ з викладом тексту договору тощо). Ознайомлювальні письмові докази містять тільки відомості про наявність або відсутність певних фактів, повідомлення про них: довідки, посвідчення, звіти, технічна документація;

• за формою письмові докази підрозділяються на документи простої і кваліфікованої письмової форми. Під доказами простої письмової форми розуміють такі письмові докази, які не містять ніякого посвідчення або реєстрації. Докази кваліфікованої письмової форми — документи, нотаріально засвідчені або зареєстровані у встановленому законом порядку;

• за характером джерела формування письмові докази діляться на оригінали та копії. Оригіналом є перший екземпляр, підписаний особою, яка видала документ. Копія — повторення документа в цілому або в частині (виписка). Копія може бути простою або посвідченою.

Згідно з ч.2 ст.64 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Що стосується копій документів, то особлива увага приділяється порядку завірення копій документів, виданих державними органами управління. Він визначений у п. 4.10 Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 17.10.1997р. Від копії варто відрізняти дублікат документа — повторно виданий (складений) документ, що має з оригіналом однакову юридичну чинність.

Закон установлює порядок витребування і надання до суду письмових доказів у цивільних справах.

У випадку, коли в одержанні доказів у сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд по їх клопотанню зобов'язаний витребувати такі докази.

У заяві про витребування доказів повинно бути зазначено, який доказ потрібен, підстави, на яких особа вважає, що доказ перебуває в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Існують три способи витребування письмових доказів:

• витребування письмових доказів від державних установ, організацій, а також громадян безпосередньо судом, що розглядає справу;

• витребування письмових доказів шляхом видачі особі, яка бере участь у справі, запиту суду на право одержання письмового доказу і подання його до суду;

• витребування письмових доказів, коли вони перебувають з іншому місті або районі, через інший суд у порядку судового доручення. Вибір одного із зазначених способів витребування письмових доказів залежить від умов і місця знаходження доказів по кожній конкретній цивільній справі. Не виключено, що у складних справах, коли потрібно зібрати багато письмових доказів, суд може застосовувати всі три способи збирання доказів.

Витребувані судом докази направляються до суду безпосередньо. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.

За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів (ст.137 ЦПК).

Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Дослідження письмових доказів. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошують у судовому засіданні і подають для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення із приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особи, що беруть участь у справі, із приводу зазначених доказів можуть задавати питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.

Письмові докази оцінюються судом відносно дотримання вимог до їх форми і змісту. Відносно форми документа повинна бути врахована компетентність органу, що видав документ, і відповідність самого документа встановленим вимогам. За змістом документ повинен відповідати наступним вимогам: а) виходити дійсно від тієї особи, що зазначена в тексті як його автор; б) текст повинен відповідати намірам особи, від імені якої виходить; в) зміст документа з точки зору відомостей, що викладаються у ньому, повинен відображати дійсне положення речей.

Невідповідність документа цим вимогам є підставою його заперечування, що можливо шляхом заяви спору про підробку або заперечування документа по суті.

Письмові докази не мають яких-небудь переваг перед іншими засобами доказування, вони оцінюються судом нарівні з усіма зібраними в справі доказами в їхній сукупності. Жодні докази, у тому числі і письмові, не мають для суду заздалегідь установленої сили.

33. Речові докази, їх поняття, відмінність від письмових доказів. Процесуальний порядок отримання і дослідження. Звуко- і відеозаписи як засоби доказування. Процесуальний порядок отримання, відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису та їхдослідження.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 65 ЦПК).

У цивільному процесі речові докази характеризуються наступними ознаками:1)як джерело відомостей про факти тут виступає матеріальний об'єкт. Ним можуть бути найрізноманітніші предмети неорганічного і органічного походження: ушкоджені меблі, зіпсований костюм, підроблений документ, транспортний засіб, продукти харчування тощо; 2) у речових доказах фактичною інформацією служать ознаки матеріального об'єкта, які сприймаються наочно. Суд та інші учасники процесу пізнають цю інформацію, як правило, візуальним шляхом; 3) речові докази повинні бути отримані судом з дотриманням установленого законом порядку, тобто процесуальним шляхом. Предмет, що фігурує по цивільній справі як речовий доказ, одночасно може бути і доказом, і об'єктом спору.

На відміну від письмового доказу, чий зміст свідчить про наявність або відсутність фактів у справі, речовий доказ свідчить про факти зовнішнім виглядом, певними властивостями, якостями. Крім того, речові докази незамінні внаслідок індивідуальних особливостей, а письмовий доказ може бути замінений іншими засобами доказування.

Речові докази мають доказову цінність в наступних випадках:

а) якщо служать доказами як об'єкти безпосереднього судового пізнання (наприклад, під час розгляду справи суд оглядає подані сторонами речі і переконується в їх недоброякісності тощо);

б) якщо вони мають значення доказового факту (наприклад, знаходження певної речі у відповідача підтверджує факт правопорушення);

в) якщо вони є об'єктами експертного дослідження.

У теорії доказування обґрунтовано ставиться питання про необхідність розмежування речових доказів на первісні та похідні. Похідні речові докази можуть бути використані в судовому процесі у тих випадках, коли слід, відбиток якої-небудь події, дії, бездіяльності за своїм характером недовговічний і, отже, згодом може зникнути. Наприклад, слід від протектора автомобіля на місці події може бути втрачений, якщо не зафіксувати його на іншому матеріальному предметі за допомогою технічних засобів (зняти з нього зліпок, сфотографувати). Первісні речові докази піддаються відтворенню, тобто перенесенню і фіксації їх на іншому матеріальному предметі, що має здатність зберігати та відтворювати при необхідності первісний речовий доказ. Речові докази подаються особами, які беруть участь у справі. Якщо вони не можуть самостійно одержати необхідний речовий доказ, то вправі звернутися в суд із клопотанням про витребування цього доказу. У клопотанні повинна бути описана річ, зазначені причини, що перешкоджають самостійному її одержанню, і підстави, з яких особа вважає, що річ перебуває в даної особи або організації.

При неможливості доставки речових доказів у суд через їх громіздкість або з інших причин закон дозволяє використання фотографій і відеозаписів речей. Суд також має праві зробити огляд речових доказів на місці. Так, ст. 140 ЦПК говорить, що речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Речові докази до набрання рішення законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду.

Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності — сфотографовані. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані (ст.139 ЦПК). Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були отримані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній і науковій роботі у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Речові докази повертаються особам, від яких вони були отримані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної сили (ст.142 ЦПК). Згідно з ч. 2 ст. 65 ЦПК речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Аудіо- і відеозаписи належать до речових доказів тому, що інформація в них зберігається на матеріальному об'єкті неживої природи в стані, що не розвивається.

Однак магнітні, електронні та інші носії інформації не зовсім підходять під визначення речового доказу, наведеного в ч.І ст.65 ЦПК. Аудіо-, відеозапис, дискети — це дійсно предмети, які є засобами встановлення обставин, які мають значення для справи. Але ці відомості отримані зі змісту названих предметів, а не з їх зовнішнього вигляду. Наприклад, відеозапис ходу будівництва будинку (будови, споруди, комплексу) має схожість із використанням огляду речового доказу (будинку, будови, споруди, комплексу), що не може бути доставлений до суду. У цьому випадку він є засобом фіксації речового доказу. Різниця полягає в тому, що відеозапис будови виконаний за правилами, передбаченими процесуальним законодавством, що гарантує його вірогідність і допустимість. Відеозапис ходу будівництва будинку є неофіційним доказом, його вірогідність може бути встановлена в зіставленні з іншими доказами.

Виходячи з вимог, які пред'являються до доказів, що вимагають використання технічних засобів при їх виготовленні і відтворенні, можна дійти висновку про те, що ці матеріали можуть бути покладені в основу судового рішення, якщо вони відповідають наступним правилам:

1) відоме джерело виготовлення цих матеріалів;

2) відомий час виготовлення цих матеріалів;

3) ці матеріали були виготовлені загальноприйнятим способом або способом, про який домовилися особи, що виготовили їх;

4) ці матеріали до їх подання до суду зберігалися належним чином;

5) ці матеріали можуть бути подані в суд у доступному для відтворення і зберігання виді.

Дослідження відео- і звукозаписів у судовому засіданні починається з такої процесуальної дії як відтворення їхнього змісту. У відповідності зі ст.188 ЦПК відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відео-запису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

При відтворенні звукозапису, демонстрації відеозапису, які носять приватний характер, а також при їх дослідженні застосовуються правила ЦПК про оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.