17. Освіта як симулякризація освіти.
Культура. Можно выявить несколько наиболее характерных точек зрения на проблему соотношения культуры и глобализации. Большинство авторов сходятся в описании негативных для культуры последствий современной глобализации, среди которых на первом месте стоят унификация культурно-исторических форм на основе базовой модели, стандартизация, беспредельное распространение различных культурных образцов, отделение знаков от ценностных смыслов, следствием чего оказывается тотальная симулякризация культурного пространства, нивелировка ценностей, утрата символического значения произведений культуры, утрата субъектной идентичности (исторической, национальной, этнической, личностной), подавление индивидуальных творческих способностей, общее упрощение и уплощение культурных содержаний, стимулирование распространения массовой культуры.
Именно в процессе имитации, симуляции реальности (пример — недобросовестное отображение CNN ситуации о Войне в Персидском заливе) получается продукт гиперреальности — симулякр. Симуля́кр (от лат. simulo, «делать вид, притворяться») — «копия», не имеющая оригинала в реальности.В современное употребление слово симулякр ввел Жорж Батай. Также этот термин активно используется такими философами, как Делёз и Бодрийяр.
Симулякр - это нечто, похожее на всё хорошее и настоящее, при этом являющееся ничем" (М.Зырянова).
Индивидуа́льность (от лат. individuum — неделимое, особь) — совокупность характерных особенностей и свойств, отличающих одного индивида от другого; своеобразие психики и личности индивида, неповторимость, уникальность.
19. Концепція безперервної освіти.
Період напіврозпаду знань визначається як час після завершення навчання, протягом якого професіонали втрачають половину первинної компетентності. Сьогодні вважається, що період напіврозпаду знань у різних сферах діяльності людини може складати від декількох місяців до 5-10 років. (Австрійсько-американський економіст Фріц Махлуп)
Сучасне розуміння концепції «освіта протягом всього життя» (lifelong learning) полягає у тому, що це «не просто навчання, яке виходить за межі шкільної освіти. Освіта протягом життя включає будь-яке навчання протягом всього життя: з раннього дитинства і до глибокої старості - і в різних умовах: формально (в учбових закладах), неформально на робочому місці і неформально в соціальному житті».
Серед принципів постійного розвитку, проголошених ООН, особливе місце займає принцип безперервної освіти громадян протягом всього їх життя. Безперервна освіта і, насамперед, освіта дорослих, служить засобом систематичної актуалізації накопичених у світі знань, забезпечує зростання людського капіталу, дозволяє людям максимально і найбільш ефективно реалізувати себе у процесі життєдіяльності.
Концепція безперервної освіти спрямовує на здобуття знань як способу життя, виховання постійного прагнення до засвоєння нових знань, формування таких особистих якостей, які допомагають кожному у процесі навчання або самонавчання самостійно вибудовувати траєкторію свого інтелектуального розвитку протягом усього життя. У процесі безперервної освіти повинні розвиватися здібності й уміння досліджувати явища, приймати і здійснювати рішення, ефективно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми, постійно засвоювати нові види і типи діяльності [4].
Перехід до безперервної освіти означає, що відбувається не тільки відмова від кінцевої освіти, за якої здобуті готові знання використовуються впродовж подальшого життя, але і відмова від переконання, що існують готові знання, які необхідно лише засвоїти. Перехід до безперервної освіти означає визнання того факту, що знання можуть існувати в неорганізованому, в "неготовому вигляді", що готові знання застарівають і що всяке знання носить умовний характер, нарешті, що освіта – це не стільки засвоєння готових знань, скільки навчання способам пошуку інформації і її обробки з метою здобуття нових знань, нової інформації.
Основною проблемою освіти стає не засвоєння величезного обсягу знань або хоча б орієнтація у потоці все зростаючої кількості інформації, а протилежне питання – здобуття, створення, виробництво знання відповідно до потреб, що виникають.
21. Філософські основи освітнього процесу Вальдорфської школи.
Вальдóрфское образовáние — альтернативная педагогическая система, основанная на антропософском представлении о человеке и на чувственно-сверхчувственном познании, на образном мышлении, сопереживании. Основателем вальдорфской педагогики является Рудольф Штайнер. Первая вальдорфская школа была создана в 1919 году. Сейчас вальдорфское образование практикуется в более чем 950 [1][2] признанных независимых вальдорфских школах и в 1400 независимых вальдорфских детсадах.
Вальдорфские школы работают по принципу «неопережения» развития ребёнка, но предоставления всех возможностей для его развития в собственном темпе.
Метод «душевной экономии»[9] — основной метод вальдорфской педагогики. Метод состоит в том, что в процессе обучения у детей развивают ту деятельность, которую ребёнок может освоить на данном этапе развития без внутреннего сопротивления организма. Так, от периода смены зубов до полового созревания, обязательно развивают память, работают с образным мышлением ребёнка, апеллируют к чувству, а не к интеллекту. После полового созревания в учебный материал включают понятия, работают с абстрактным мышлением ребёнка.