Висновки

Досліждення різних точок зору таких авторів як професор В.В. Лазарєв, М.Н. Марченко, В.В. Копєйчиков, О.Ф. Скакун, М.С. Кельман та багатьох інших дали змогу узагальнити поняття правовідносин, прослідкувати розбіжності у формулюванні визначення цього поняття і виявити причину неспівпадіння поглядів.

Тому, на основі проаналізованого матеріалу можна дати таке визначення: правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних обов'язків та мають суб'єктивні права. Це конкретна форма буття права. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини, на відміну від інших суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти правопорушень.

Були визначені основні ознаки правовідносин: 1) це суспільні відносини; 2) існують у нерозривному зв'язку з юридичними нормами, що виступають нормативною базою їх виникнення, зміни і припинення; 3) учасники правовідносин пов'язані взаємними юридичними правами й обов'язками, що виникають у суб'єктів права при настанні певних юридичних фактів; 4) для правовідносин властива визначеність, індивідуалізованість; 5) несуть вольовий характер; 6) охороняються державою.

В роботі була розглянута структура правовідносин. Основною характеристикою суб’єктів права є їх правосуб'єктність, тобто передбачена нормами права здатність бути учасниками правовідносин. Вона складається з двох елементів: правоздатність і дієздатність. Зміст правовідносин має двоїстий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст. Юридичний зміст правовідносин – це можливість певних дій уповноваженої особи, а також необхідність певних дій, або ж навпаки, необхідність утриматися від цих дій зобов’язаної особи, а фактичний зміст – це самі дії, у яких реалізуються права і обов’язки.

Причиною виникнення правовідносин є юридичний факт, тобто конкретна життєва обставина, із настанням якої норма права пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Правовідносини мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів.

Водночас, суб’єкт правовідносин – це такий суб’єкт суспільного життя, який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов’язків. Поняття суб’єктів правовідносин і суб’єктів не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб’єктами права, не можуть бути суб’єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадяни завжди є суб’єктом права, але не завжди є учасником правовідносин. Слід зазначити, що суб’єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об’єднання людей.

На території України найбільше коло прав і обов’язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади.

З реалізацією завдань і функцій держави пов’язана діяльність державних суб’єктів правовідносин. До них належать державні органи, посадові особи, державні організації, державні установи, державні підприємства. Правовідносини, в яких вони беруть участь мають владно-політичний характер.

Суб’єктом правовідносин є і держава, яка може вступати в різні правовідносини, зокрема:

• в міжнародно-правові (це відносини з іноземними державами);

• в державно-правові (відносини щодо прийому в громадянство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо);

• в цивільно-правові (відносини з приводу державної власності з іншими суб’єктами права);

• в процесуально-правові (відносини при винесенні судових рішень і вироків від імені України).

Держава може виступати позивачем або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою. Суб’єкти права реалізують свої права і обов’язки завдяки наявності у них правосуб’єктності, яка є можливістю й здатністю особи бути суб’єктом правовідносин з усіма правовими наслідками.

Правосуб’єктність поряд із нормою права і юридичним фактом є передумовою виникнення правовідносин. Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності, деліктоздатності, разом узятих. Ця категорія має об’єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздатність є невід’ємними одна від одної за часом.

Правосуб’єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту.

Отже, можна зробити висновок, що питання правовідносин, роль суб’єктів у цих відносинах не втрачає своєї актуальності, вимагає спостереження і контролю. Від якості правового регулювання залежить рівень нашого життя, захисту прав і свобод, порядку в суспільстві.