Тема 14. Суспільно-політичне життя України в період брежнєвського застою

(1963-1982 рр.) та горбачовської перебудови (1985-1990 рр.).

1. Спроби запровадження економічних реформ у другій половині 60-х — першій половині 80-х років та їх невдача.

2. Зміни в демографічному та соціальному складі населення України в 60-80-х роках.

3. Особливості національно-демократичного руху в Україні у 60-80-х роках.

4. Загострення кризи тоталітарної системи в Україні у другій поло­вині 80-х — на початку 90-х років.

1. Спроби запровадження економічних реформ у другій половині 60-х — першій половині 80-х років та їх невдача.

До середини 60-х років радянська соціально-економічна і полі­тична система практично вичерпала можливості свого розвитку. З приходом до влади Л. Брежнєва було скасовано реформи М. Хрущова у галузі управління промисловістю. Темпи економіч­ного зростання неухильно знижувалися, економічні показники падали. Для виправлення цього становища партійно-державне керівництво країни робить спробу провести зміни в економіці. 27-29 вересня 1965 р. на пленумі ЦК КПРС було схвалено постано­ву про поліпшення управління промисловістю. Ініціатором цієї реформи був Голова Ради Міністрів СРСР М. Косигін.

Передбачався перехід від жорсткої централізації в управлінні промисловістю і транспортом до запровадження госпрозрахунку; запровадження економічно обґрунтованих цін на продукцію; ширше використання матеріальних стимулів. Однак часткове реформування вже не могло виправити ситуацію, перебудови вимагало все на­родне господарство СРСР. На такі зміни керівництво держави не могло піти, оскільки це підірвало б сутність існуючого режиму.

У 1966 р. відновлено управління народним господарством че­рез систему галузевих міністерств. На цей період припадає від­криття величезних нафтових і газових родовищ Західного Сибіру. Керівництво СРСР почало інтенсивно експлуатувати відкриті ресурси для розв'язання народногосподарських проблем (за різни­ми даними СРСР отримав за період світової енергетичної кризи 70-х років понад 150 млрд. доларів).

1965 р. став роком спроб реформувати сільське господарство. Вводився новий порядок заготівель продукції, при якому зменшу­вався план заготівель, підвищувались закупівельні ціни, надплано­ва здача преміювалася 50-відсотковою надбавкою. Однак зростан­ня цін у 1966-1967 рр. на промислову продукцію зводять ефект цих заходів нанівець.

У середині 70-х років село отримувало 50 млрд. крб. державних дотацій. При цьому площі оброблених земель були найбільшими у світі.

2. Зміни в демографічному та соціальному складі населення України

в 60-80-х роках.

За даними перепису 1959 р. населення України становило 41,9 млн осіб. З 1959 до 1989 р. чисельність населення України зросла на 23,5 %. За цим показником УРСР посідала одне з ос­танніх місць в Радянському Союзі. Це були наслідки голодоморів, масових репресій, депортацій і величезних втрат у Другій світовій війні.

Стрімкими темпами відбувалося старіння населення. Якщо в 1960 р. співвідно­шення працюючих і пенсіонерів було 3,8 до 1, то в 1985 р. воно становило 2 до 1.

Роки "застою" характеризувалися стрімким зростанням чи­сельності міського населення і поступовим скороченням частки сільського населення. Якщо міське населення в 1959 р. становило 19,2 млн. (45,8 %), а сільське 22,7 млн. осіб (54,2 %), то в 1989 р. - від­повідно 34,6 млн. (67 %) та 17,1 млн. (33 %).

Отже, змінювалася традиційна соціальна структура населення. Зростала чисельність робітничого класу: якщо на початку 60-х років кількість робітників перевищувала половину зайнятої в на­родному господарстві робочої сили, то в 1985 р. їхня частка збіль­шилася до 60 %. У 60-80-х роках чисельність інтелігенції зросла в 3,5 рази і становила 25 % від усіх зайнятих в народному госпо­дарстві. Поряд з тим відбувалося різке скорочення та старіння людей, зайнятих в сільському господарстві. Якщо в 1960 р. кількість колгоспників становила 6,4 млн. осіб, то в 1985 — 3,9 млн. осіб.

Проте найбільшу тривогу викликали показники, що харак­теризували національ­ний склад населення. Так, питома вага українців неухильно скорочувалась: із 76,8 % в 1959 р. до 73,6 % у 1979 р. Тоді як частка росіян збільшилася з 16,9 % до 21,1 %.