Тема 13. Суспільно-політичне життя України в повоєнні роки та в роки відлиги

(1945-1963 рр.).

1. Суспільно-політичне життя УРСР після Другої світової війни. Го­лод 1946-1947 рр. в Україні.

2. Політичні зміни в УРСР у період "хрущовської відлиги".

3. Міжнародне становище УРСР у другій половині 50-х — на початку 60-х років.

4. Економічний розвиток УРСР у другій половині 50-х — на початку 60-х років.

1. Суспільно-політичне життя урср після Другої світової війни.

Голод 1946-1947 рр. в Україні.

На територіях, визволених від фашистських загарбників, швид­ко розгорталося мирне будівництво. Однак фінансів не вистачало. Визволеним територіям, у тому числі й Україні, не виділялося в достатній кількості необхідного обладнання, транспорту. Незва­жаючи на труднощі, наприкінці війни відновили роботу 1/3 під­приємств України, що працювали у довоєнний період. Вони давали чверть довоєнної продукції. Відбудовувалося сільське гос­подарство. Протягом 1943-1945 рр. українські селяни виростили і здали державі понад 800 млн. пудів хліба.

У повоєнний період на підприємствах було відновлено від­повідний до мирних умов режим праці. На виробництво повер­нулося близько 2,2 млн. демобілізованих радянських воїнів. На 1946-1950 рр. був прийнятий 4-й п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР. Обсяг капіталовкладень у народне господарство України становив 65,1 млрд. крб. Ці кошти направлялися, головним чином, на відбудову і розвиток важкої ін­дустрії, залізничного транспорту. У перші повоєнні роки гостро постала проблема нестачі кадрів. При загальному скороченні на третину чисельності населення республіки значно зменшилася кількість працездатних. Погіршився якісний склад робітників. Щоб виправити становище, широко проводилися трудові мобілі­зації робочої сили, головним чином із сільської місцевості.

Після перемоги у Великій Вітчизняній війні політичне керів­ництво СРСР на чолі зі Сталіним повернулося до сформульова­ного ще в передвоєнний період положення про завершення будівництва соціалізму й початок переходу до комунізму. Американський план допомоги постраждалим у війні — "план Маршала" — було відкинуто і взято курс на "відродження", тобто на відбудову. Водночас вдосконалювалася адміністративно-команд­на система.

Трагедією 40-х років, крім війни, став голод 1946-1947 рр., який охопив майже всі зернові області СРСР, включаючи й Україну. Об'єктивними причинами голоду є не тільки наслідки Другої світо­вої війни (розруха, нестача людських ресурсів), а й несприятливі погодні умови (зима 1945-1946 рр. виявилася малосніжною, а вес­няно-літні місяці в багатьох районах найзасушливими, дощів не було 60-70 днів підряд, а в південних областях України температу­ра влітку досягала 50-61°). Головна суб'єктивна причина голоду — репресивна сталінська політика хлібозаготівель, яка проводилась під гаслом "Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм". Проте ще на початку цієї кампанії було зрозуміло, що встановлених планів не вдасться виконати з різних причин:

по-перше, негативний вплив війни на розвиток сільського госпо­дарства, відсутність агротехніки, низький рівень життя селян;

по-друге, в Україні у повоєнному 1946 р. весь тягар непосильної праці у колгоспах прийняли на себе жінки, які становили понад 80 % працюючих у сільському господарстві. У колгоспах України в 1947 р. працювало 792,8 тис. підлітків віком від 12 до 16 років. Низька продуктивність праці, порівняно з довоєнною, і невисокі врожаї призвели до нестачі продовольства;

по-третє, низька оплата праці не стимулювала населення до роботи в колгоспах (трудодні майже не оплачувалися, присадибні ділянки надмірно оподатковувалися), більшість селян намагалися виїхати у промислові міста України.

Продовольча ситуація загострювалась ще й тим, що протягом перших повоєнних років Радянський Союз надавав велику продо­вольчу допомогу країнам Центрально-Східної Європи і робилося це переважно безкоштовно.

Слід зауважити, що голоду взагалі можна було не допустити, оскільки в держрезерві СРСР станом на 1 лютого 1947 р. знаходи­лося 10 млн. т хліба, що на 1,9 млн. т було більше, ніж на той час у 1946 р.

На Західній Україні ситуація була дещо кращою: посуха не за­вдала значної шко­ди; а також було збережено індивідуальну форму господарювання. Уряд боявся зброй­них виступів ОУН-УПА та місцевого населення. Так, у листівці УПА пові­дом­лялося: "...Голо­дом сталінські душогуби здійснюють масове винищення українсь­кого на­роду...Тільки боротьбою примусите ворога рахуватися із собою../' Проте до радикальних форм опору вдавалося й населен­ня Центральних та Східних областей України (збройні напади на уповноважених, які проводили хлібозаготівлі, крадіжки на зерно­вих складах, відкрита непокора колгоспному активу, саботаж пра­ці тощо). Значна кількість голодуючих знаходили допомогу в за­хідних регіонах, які ще не були на 100 % охоплені колгоспами. І знову, як у 20-х, 30-х роках хвиля жебраків потяглася Україною. В 1946-1947 рр. мільйони людей загинули голодною смертю. Гено­фонд української на­ції за роки голодувань 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр. та величезних втрат у роки Другої світової війни зазнав непоправних втрат, наслідки яких відчуваються й до­нині.