3. Мюнхенська угода та її наслідки.

Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм із більшовизмом, уряди Англії і Фран­ції 29-30 вересня 1938 р. підписали Мюнхенську угоду, внаслідок

якої до нацистської Німеччини відійшла населена німцями части­на Чехословаччини. Лідери Європейських держав — Гітлер, Доладьє, Муссоліні, Чемберлен фактично розпочали новий переділ європейської карти.

Після Мюнхенської угоди загострилася політична криза в Чехословаччині. Лідери українофілів і русофілів домовилися між собою і звернулися до Праги з вимогою: надати автономії Під­карпатському краю (там мешкало близько мільйона українців). На просвітянському з'їзді вперше було виконано український гімн "Ще не вмерла України ні слава, ні воля". Оунівці і просвітяни висували рішучу вимогу повної автономії Карпатської України.

11 жовтня 1938 р. Прага погодилася на створення в Закарпатті автономного уряду на чолі з А. Бродієм. Ця історична подія була зафіксована Першим маніфестом Центральної Народної Ради в Ужгороді, де зазначалося: "...наш Український Народ став справжнім власником нашої Срібної землі, нашої Батьківщини — Підкарпаття" і стала знаковою не лише для певної частини українського населення, а й для всіх етнічних українців.

Невдовзі А. Бродій дискредитував себе надто відвертою угро-фільською позицією і був усунутий від влади. 27 жовтня до влади прийшов кабінет з українофілів на чолі з відомим у Європі науковцем, доктором теології отцем Августином Волошиним. Новий статус краю визначався конституційним законом від 22 листопада 1938 р., за яким законодавча влада мала перебувати в руках обраного крайового сейму. Проте Угорщина домовляється з фашистськими державами, Німеччиною та Італією, про пере­дачу їй південного Закарпаття з містами Ужгород, Мукачів і Берегове з прилеглими територіями (Віденський арбітраж від 2 листопада 1938 р.). Столицею Карпатської України призначили місто Хуст.

Українська сторона мала сама подбати про захист краю. У зв'язку з цим відбувся І з'їзд "Карпатської Січі", який започаткував створення Збройних сил на добровільній основі. 18 січня 1939 р. в Хусті було створено Українське національне об'єднання, яке здобуло 12 лютого 1939 р. блискучу перемогу на перших виборах до сейму Карпатської України (86,1 %). Однак Угорщина та Польща продовжували зазіхати на територію краю. Одночасно з окупацією Чехії та Моравії, Гітлер санкціонує Угорщині захоплення Закарпаття. На той час Німеччина вже отримала повну свободу дій у Центральній і Східній Європі.

14 березня А. Волошин виступає по радіо і проголошує не­залежність Карпатської України (після проголошення Словач­чиною своєї самостійності, та наступу угорських військ з метою загарбати всю території Закарпатського краю). 15 березня 1939 р. у Хусті зібрався Сейм Карпатської України, який прийняв закон про незалежність країни, затвердив державну атрибутику й одноголосно обрав А. Волошина президентом Карпатсько-Української республіки. Проте врятувати нове державне утворення — "Карпатська Україна" — вже було неможливо. Протягом тижня нечисленні загони Карпатської Січі героїчно боронили свою батьківщину. Проти них діяла дев'ятимільйонна угорська армія. Світ стояв на порозі Другої світової війни.

Після окупації уряд Карпатської України змушений був емігру­вати. Таким чином, закарпатські українці одні з перших у Європі збройно виступили проти фашистських загарбників. Доля А. Во­лошина склалася трагічно. У 1945 р. він був заарештований ра­дянськими спецслужбами і загинув у її лабетах.

Ключовою умовою існування Карпатської України була німець­ка підтримка. В результаті, навіть незначна зміна напряму зовніш­ньополітичної діяльності Німеччини призвела до того, що карпатоукраїнська державність була зруйнована угорською окупацією.

Карпатська Україна проіснувала недовго (близько п'яти місяців у складі Чехословацької федерації і кілька днів як незалежна само­стійна держава), але залишила значний слід у національно-виз­вольній боротьбі українців.

Далі події розвивалися на основі таємних домовленостей Гітлера і Сталіна. За секретними протоколами договору про ненапад від 23 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною було здійснено поділ Європи на сфери впливу. Гітлеру відходила вся Центральна Євро­па, а Сталіну — Західна Україна, Білорусь та країни Прибалтики. Протягом 1939-1941 рр. Україна возз'єдналася територіально, але цей процес був складним, болісним, тривалим.