2. Заняття, побут та звичаї слов'ян. Племінні союзи.

Східнослов'янські племена поділялися на три гілки: західну, південну і східну. Східна гілка — корінне населення, яке прожива­ло на території сучасної України, Білорусі та європейської части­ни Росії. Готський історик Йордан та візантійські автори другої половини VI ст. вказують на існування двох груп слов'ян — склавинів і антів. Анти займали територію від Дунаю до гирла Дону і Азовського моря.

Східні слов'яни вели осі­лий спосіб життя. Основу їх­нього економічного життя становило землеробство. Се­ред зернових культур пере­важали жито, пшениця, яч­мінь, просо, овес, гречка, льон, ріпа, цибуля, капуста. Землю обробляли за допо­могою дерев'яного рала, але вже тоді з'являються і перші залізні наральники, які в

удосконаленому вигляді дійшли до давньоруських часів. Урожай збирали серпами і косами. Чільна роль відводилася скотарству (велика рогата худоба, свині, коні). Люди жили в напівземлянках або землянках із плетеними із хмизу або зведеними у зруб стіна­ми. Житла обігрівалися вогнищами.

Візантійський автор Прокопій Кесарійський так описує їхнє життя: "Племена ці не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді і тому в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться разом. Вони вважають, що один із богів — тво­рець блискавок — єдиний володар всього і йому приносять у жер­тву биків і всяких жертовних тварин... Також шанують вони і ріки, і німф, і деякі інші божества, приносять жертви їм усім, і при цих жертвах чинять ворожіння".

У IV ст. слов'янське населення черняхівської культури почало використовувати плуг із череслом. Урожай збирали серпами та косами, зерно мололи на жорнах, хоча в першій половині І тис. у вжитку ще були й зернотерки.

У слов'янських племенах великого поширення набувають ли­варне, залізообробне, косторізне, гончарне та інші ремесла, які, починаючи з VI — VII ст., концентруються в городищах. Найдав­нішими економічними і політичними центрами у згаданий час були Зимнівське городище поблизу Володимира-Волинського, а в Подніпров'ї — Київ.

Соціальні структури розвивалися в напрямі від первісної общи­ни в перших століттях н. е. до сусідської общини. Очевидно, в період великого розселення слов'ян та їхніх походів на Візантію значно розвинулися суспільні інститути, притаманні стадії воєнної де­мократії.

Кількісне зростання міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різноманітних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни з усіх слов'янських земель, — усе це сприя­ло створенню східнослов'янської держави — Київської Русі.

Отже, слід зауважити, що в письмових джерелах І тис. зафіксовано відомості про проживання слов'ян на порубіжжі Лісу і Лісостепу в межиріччі Дніпра і Верх­ньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні ма­теріали, які засвідчують спадкоємність матеріальних пам'яток у вказаному регіоні, а також дані лінгвістики, зокрема гідронімії. Згідно з археологічними матеріалами, починаючи із середини І тис, слов'яни поділяються на східних і західних. У цей період формується і південна група слов'ян.

У першій половині І тис. південні райони Східної Європи, крім слов'ян, населяли пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які в IV — V ст. або відійшли на південь та південний захід, або ж асимілюва­лися із слов'янським населенням. У процесі поступального соціа­льно-економічного розвитку — від первісної общини до великих племінних союзів (княжінь) і зародження феодальних відносин — східні слов'яни досягли своєї державності.

За даними інших археологічних досліджень у IV — V ст. анти заселяли землі між Дніпром і Дністром, а в VI — VII ст. розсели­лися на великих просторах між Дунаєм і Сіверським Дінцем. За свідченням візантійських письменників VI ст. н. е., анти були "ви­сокі, дуже сильні, тілом та волоссям не дуже світлі і не руді, зовсім не схиляються і до чорноти... Спосіб життя [їх] грубий і невиба­гливий... А втім, вони менше всього підступні і каверзні, але й у простоті вони зберігають гунський норов. Та й ім'я за старих часів у склавинів і антів було одне".

У VII — VIII ст. східні слов'яни створили 14 великих племінних союзів, які заселяли землі України, Росії, Білорусі — це поляни, древляни, кривичі, сіверці, уличі, тиверці, радимичі, в'ятичі, дре­говичі, волохи, дуліби, волиняни, словени, білі хорвати. Найваж­ливішу роль серед них відігравали поляни. Саме на основі цих союзів і було створено перші держави у Східній Європі (рис. 1).

За даними літературних джерел, арабські мандрівники тих часів називають три протодержави: Куявію — ймовірно, Київську землю; Славію — майбутню Новгородську землю і Артанію — Ростово-Суздальську землю.

Найбільшим об'єднанням східних слов'ян був полянський союз із центром у Києві. Саме вони стали ядром давньоруської держа­ви — Київської Русі. Слов'янські народи в подальшій світовій іс­торії посіли гідне місце. Саме вони відіграли вирішальну роль у боротьбі з монголо-татарами, уповільнили і, зрештою, зупинили турецьке просування до центру Європи. Зробили значний внесок у європейську цивілізацію в епоху гуманізму, ренесансу, а також за доби Реформації. Проте поділ християнства на римо-католицьку і православну церкви виявився фатальним для слов'янської культурної єдності.

Рис. 1.

ТЕМА. ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ ТА ЇХНІ СУСІДИ