3. Перехід до планової економіки. Голодомор в Україні 1932-1933 рр.

У 1925 р. довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено. Наприкінці 20-х років усіма видами кооперації, включаючи споживчу, було охоплено 85 % господарств.

Водночас ринок, на якому опинилися госпрозрахункові під­приємства, був відрізаний від світового ринку монополією зов­нішньої торгівлі і майже або цілком монополізований, тобто поз­бавлений конкуренції підприємств інших форм власності. Отже, він був штучним.

У 1925-1926 рр. сільськогосподарський податок у грошовій формі не сплачувала п'ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники. Заможні господарства переоподат-ковувалися і втрачали здатність нарощувати виробництво.

У 1925 р. державна влада взяла курс на поступове згортання непу. В аграрно-селянській політиці розпочався поворот до гасел колективізації, а в галузі промисловості до гасла індустріалізації, проголошеного XIV з'їздом ВКП(б). Поп­ри всі запевнення про незмінність економіч­ної політики, партій­не керівництво на чо­лі зі Сталіним круто змінювало політич­ний курс, переходячи до методів прямого насильства. Починала­ся доба "великого пе­релому".

П'ятирічка 1928/29 — 1932/33 рр. закінчилася голодомором, який набув жахливих розмірів у сільських районах України.

Насамперед лихо спіткало найродючіші регіони тодішнього СРСР. І це не було випадковістю. Адже саме на хлібові зосереди­лась уся увага суспільства, саме він набув особливої ваги та значен­ня, тим самим породивши тут епіцентр біди.

Питання голодомору ґрунтовно розкривають дослідження та­ких учених, як В. Данилова, С. Кульчицького, Дж. Мейса, Ю. Ша-повала, В. Васильєва, Р. Конквеста.

Голодомор 1932-1933 рр. став закономірним наслідком еконо­мічно необгрун­то­ваної політики партійного і радянського керів­ництва СРСР, передусім Сталіна. Він визрівав поступово і мав кон­кретні соціально-економічні та політичні передумови.

Українське керівниц­тво було достеменно обі­знане зі становищем. Чу­бар, Скрипник, Хатаєвич, Затонський, Демченко, Терехов, Петровський бу­вали в селах і бачили на власні очі, що там діяло­ся. Знали про голод і представники московсь­кої верхівки, а саме: Мо­лото в, Каганович, Мі ко­ли, Постишев. Однак вони злочинно це замовчували. Мовчала і більшість партійно-державних місцевих органів влади, які були слухняними "гвинти­ками" сталінської диктатури. Вони теж відповідальні за трагедію 1932-1933 рр., адже голодомор, власне, творився безпосередньо їх­німи руками. Місцевій владі справедливо можна пред'явити і такі конкретні звинувачення, як безпринципність в обстоюванні жит­тєвих інтересів населення, навмисне перекручування, замовчуван­ня, фальсифікацію справжнього стану справ. Зрозуміло, що в умо­вах сталінської диктатури вона не мала ні права, ні матеріальної бази, щоб хоч чимось допомогти голодному хліборобові. Однак місцева влада не мала права й відбуватися мовчанкою.

Замовчування правди або ж напівправда, з одного боку, поси­лювали голод через неможливість вчасно надати допомогу голодуючим продуктами харчування, а з другого — створювало пере­шкоди для встановлення справжніх масштабів голодомору та кількості його жертв. Фальсифікація, брехня, всякого роду недо­мовки і перекручення не могли сприяти пробудженню голосу протесту світової громадськості.

Україна не отримала тоді і гуманітарної допомоги із Заходу, як під час голодомору 1921-1923 рр. У 1932-1933 рр. громадськість Заходу не могла збагнути, про який власне голод йдеться, коли з України вивозиться стільки зерна, закуповується промислове ус­таткування і техніка.

Як свідчать архівні джерела, страшний голод був викликаний не природними каталізаторами, не розбурханою стихією, хоча вона і завдала певних збитків.

Аналіз офіційних повідомлень місцевих партійних і державних органів свідчить, що поступово явища голо­домору в українських селах наростали вже з весни 1932 р. Розши­рювалася географія районів, де лютувало страшне лихо. У першій половині 1933 р. голодомором було охоплено практично всю Ук­раїну, включаючи прикордонну смугу, хоча його масштаби і на­слідки були тут дещо меншими.

Причинами голодомору були: колективізація, яка позбавила селян не лише землі, самостійного господарювання, а й засобів до життя, зробила їх цілком залежними від держави; розкуркулення, яке вилилося у справжню антиселянську війну; хлібозаготівлі, які фактично залишали селян без продуктів харчування. Уряд вима­гав від хліборобів зерна більше, ніж вони його виробляли. А спря­мування чи не всієї продукції громадського господарства в дер­жавний фонд за символічними цінами було найголовнішою причиною глибокої економічної кризи, яка охопила колгоспний лад у момент його зародження.

Серед чинників, що спричинили голодомор, слід також назва­ти: заборону на видачу селянам наявних зернових запасів зі складів у районах голоду; видачу хлібних пайків жителям міст (нічого подібного мешканці сіл не мали); катастрофічне винищення і за­гибель худоби; заборону на вільне пересування для сільського на­селення; відхилення московським урядом допомоги із Західної Ук­раїни.

Не менш важливою причиною голодомору був постійний страх перед відродженням української нації, яка виявила героїзм та своє національне обличчя в роки визвольних змагань. 1930 р. став вер­шиною повстанських виступів селян, які висували не тільки економічні, а й політичні вимоги.

Початок 30-х років можна схарак­теризувати не лише жахливим голо­домором, економічним та національ­ним занепадом, а й ідеологічним диктатом і терором. Московське керівництво добре розуміло, що саме селянин-господар може порушити підвалини влади, яка тримається на страхові, жорстокості, злиднях.

Сталін вважав голод ефективним і цілком прийнятним засобом бороть­би з українським селянством як "куркульсько-націоналістичним елементом". А прийняття ідеї "класового ворога" звільняло від будь-яких людських почуттів. Голодомор був планомірним зни­щенням українського селянства, засобом поставити його на коліна і позбавити будь-яких думок про приватну власність. Голод — прямий результат спроби перебудувати сільськогосподарське ви­робництво в дусі ідей зрівняльного соціалізму.

Більшовицькій владі вдалося здійснити свої плани і придуши­ти усі протести українських селян, змусити їх не лише голодувати, а й працювати як рабів, вести напівжебрацький спосіб життя, по­глумитися над вірою та їхніми духовними цінностями. Відбулося не лише фізичне знищення, а й духовне покріпачення цілих по­колінь.

Аналіз архівних документів періоду 1932-1933 рр. ще раз за­свідчує народну трагедію. В окремих селах мали місце факти лю­доїдства і трупоїдства. За холодними цифрами стоять знівечені людські життя, покріпачені душі. Так, наприклад, у селі Щедрова 32-річний бідняк І. Токарчук 7 липня 1933 р. зарізав та з'їв 4-річно-го сина. У селі Заставці С. А. їла м'ясо своєї померлої 60-річної ма­тері. В селі Андріїв виявили сім'ю людожерів з трьох осіб. Жебра­ки, що заходили до їхньої оселі, вже ніколи звідти не поверталися.

Скільки життів забрав катівський, підступно задуманий голо­домор в Україні протягом 1932-1933 рр.? Сучасні вітчизняні, і зарубіжні дослідники одно­стайні: мільйони. Повні демографічні втрати в Ук­раїні включно із зумовле­ним голодомором зни­женням народжуваності за 1932-1933 рр. сягнули 5 млн. осіб.

Отже голодомор 1932-1933 рр. – це не просто результат дії якихось ірраціональних сил, не просто наслідок економічних прорахунків, а справжня війна із селянами, з усім українським народом ( див. додаток 3).

У своїй науковій праці А. Граціозі слушно зауважив: "Великий голод" ставав знач­ною перешкодою для оновлення системи, яка не могла говорити правду про своє ми­нуле й була знесена цією правдою. Знищена за допомогою людей, що хотіли ре­фор­мувати її та зробити гуманнішою й уже почали робити це, зводячи ра­хунка з минулим. Аж тут виявилося, що такі рахунки неможливо ані звести, ані повністю сплатити".

Отже, наприкінці 1932 р. та влітку 1933 р. Сталін та його по­плічники здійснювали антиукраїнську політику, тобто заходи, спрямовані на подолання опору селян, метою яких було масове винищення та геноцид (тобто навмисне створення представникам спільноти таких умов життя, що мають на меті повне чи часткове фізичне знищення).

Наслідки голодомору 1932-1933 рр. дають право історикам від­нести його до найтрагічніших подій в історії людства.