2. Неп у "командних висотах" народного господарства.

Голод 1921-1923 рр. в Україні.

Щоб відновити економіку, насамперед потрібно було зацікави­ти безпосереднього працівника в результатах його праці. На дум­ку С. Кульчицького, безглуздо вести мову про соціалістичне гос­подарство того періоду, швидше за все можна говорити про державний капіталізм. Упродовж періоду запровадження нової економічної політики держава повинна була налагоджувати обмін продукцією між містом і селом через ринок. Короткий період непу визначався Леніним у 10 років "за нечувано сприятливих тех­нічних умов".

9 серпня 1921 р. В. Ленін підписав "Наказ Ради народних комі­сарів про впровадження у життя начал нової економічної політи­ки". Перехід до непу супроводжувався намаганням держави збе­регти за собою так звані командні висоти в економіці: важку промисловість, кредитно-фінансову систему, шляхи сполучення та зовнішню торгівлю.

Здавалося б, після запровадження непу з продрозкладкою в Україні було покінчено. Проте це не так. В останній декаді березня 1921 р. Політбюро ЦК КП(б)У майже щоденно займалося пробле­мою переходу на продподаток. При цьому розкладка залишалася, щоб забезпечити насамперед безперебійне постачання "червоних столиць". У січні 1921 р. з України в Російську Федерацію надійш­ло 142 тис. пудів хліба, в лютому — 247 тис. пудів, але Москва ви­магала 40 залізничних ешелонів на місяць.

У 1921 р. після дезорганізації життя в голодуючому Поволжі (селяни покидали уражені посухою місця і прямували в інші ре­гіони), 439 тис. біженців знайшли притулок в Україні. У липні 1921 р. було створено Допгол (Центральна комісія допомоги голо­ду­ю­чим) при ВУЦВК на чолі з Г. Петровським. 2 серпня 1921 р. по­чав діяти "Тимчасовий закордонний комітет допомоги Росії", піз­ніше перейменований у "Міжнародний комітет робітничої допомоги". Тим часом становище у південних губерніях України дедалі погіршувалося. Насувалася страшна засуха. Восени вияви­лося, що у 21 повіті п'ятьох південних губерній (Одеської, Мико­лаївської, Катеринославської, Запорізької і До­нець­кої) селяни піс­ля жнив не зібрали й посіяного. За підрахунками В. Вериги, населення цих губерній становило понад 8 млн. осіб, тобто 36 % усього населення Української республіки. Шляхи південної Украї­ни вкривалися трупами померлих від голоду людей. Перший го­лод в радянській Україні за нової влади тривав з 1921 до 1923 р.

4 серпня 1921 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує пояснень: "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розріз­няти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм в Україні, де допомога місцям, що по­страждали від неврожаю, може бути цілком надана своїми гу­бернськими або повітовими засобами".

Оскільки центр забороняв поширювати інформацію про го­лод, то тільки на по­чат­ку січня 1922 р. інформаційну блокаду було знято і голові Раднаркому УСРР X. Ра­ков­сь­кому дозволили звер­нутися по допомогу до міжнародних організацій. Проте на вимо­гу центру республіка змушена була відрахувати з урожаю 1922 р. понад 10 млн. пу­дів зер­на в експортні ресурси. Вивіз хліба призвів до того, що голод на півдні України три­вав до літа 1923 р. Ук­раїнське село було охоплене антибільшовицьким повстанським рухом.

У зв'язку з голодом посилилися гоніння на церкву та її ієрар­хію. У столиці України Харкові, а також у більшості губерній широка кампанія реквізицій церковних скарбів розпочалася 20 бе­резня 1922 р., а у квітні вона вже охопила всю Україну. І. Власовський з цього приводу писав: "Для українського народу це був грабунок його національного скарбу, свідка його багатовікової по­божності, національної культури".

У квітні 1921 р. було дозволено торгівлю у тих повітах і селах, які виконали розкладку. Дрібні та середні підприємства передава­лися в оренду трудовим колективам або колишнім власникам. Важка промисловість залишалась монополією держави і могла корегувати ціни. Наслідком стала "криза збуту". У січні 1923 р. у статті "Про коопе­ра­цію" Ленін фактично здійснює ревізію ідей про комуністичні засади економіки СРСР.

Вдихнути життя в націоналізований сектор були здатні тільки ринкові відносини, які не могли існувати без системи кредитно-фінансових установ на чолі з національним банком. Тому держава змушена була починати неп з відновлення знищеного. X з'їзд РКП(б) прийняв спеціальну резолюцію "Про перегляд фінансової політики", в якій урядові доручалося провести необхідні рефор­ми. Насамперед було вирішено розпочати з 1 січня 1922 р. деномі­націю радзнаків з розрахунку 1 новий карбованець за 10 тис. ста­рих, а також вилучити з обігу старі гроші. Друга деномінація радзнаків відбулася у січні 1923 р. Щодо України, то Кремль двічі не дозволив їй створення власної валюти в республіці.

Згідно зі статистичними даними 1925 р., запровадження непу мало певні позитивні результати, а саме: шкіряна промисловість України перевищила рівень 1913 р. майже на 100 %; текстильна — на 24; швейна — на 12 %. З'явилися трести (сукупність підпри­ємств за галузево-територіальною ознакою, у травні 1922 р. в УСРР їх налічувалося два десятки республіканського масштабу), синди­кати (організації для закупівлі сировини, планування торговель­них операцій), товарні біржі (станом на 1 жовтня 1928 р. в СРСР налічувалося 114 товарних бірж, членами яких були 8514 торго­вельно-промислових підприємств і приватних осіб, асортимент біржових товарів становив понад 400 їх видів).

Проте марними виявилися сподівання багатьох на те, що неп істотно звузить поле застосування найбільш крайньої форми на­сильства — червоного терору. У листі до А. Каменева від 3 березня 1922 р. В. Ленін писав: "Величезна помилка думати, що неп поклав край теророві. Ми ще повернемося до терору і до терору еконо­мічного". Непмани поряд із заможними селянами-власниками стали одним із головних об'єктів державного терору.