Тема 2. Слов'яни в європейській історії

1. Походження та розселення слов'ян.

2. Заняття, побут та звичаї слов'ян. Племінні союзи.

1. Походження та розселення слов'ян.

Слов'яни — одна з найчисельніших груп давньоєвропейського населення. Донині їхнє походження та етногенез остаточно не з'ясовані. Про походження слов'ян упродовж багатьох років то­чаться різні дискусії, існує кілька теорій, з яких найпоширеніши­ми є такі:

1. походження слов'ян від інших, відомих у минулому етносів, які проживали на території України чи проходили через неї;

2. висхідний розвиток слов'ян на власній основі з невеликого локаль­ного етнічного об'єднання.

Основне завдання теорій, які витікають із фактів та джерел, — це вірне розуміння витоків, першооснов та рушійних сил. Розгля­немо деякі з них:

1. Слов’яни – прямі спадкоємці трипільської культури. Аргументом «за» є те, що в українців така сама агротехніка, орнамент, типи будівель, як і в трипільців. Аргумент «проти» - між зникненням трипільців і появою на історичній арені слов’ян проміжок часу становить понад тисячу років. Крім того, подібні з трипільцями риси в житті слов’янського населення підтверджуються лише з XVII ст.

2. Слов'яни — переселенці з Індії. Аргумент "за" — українська мова у своєму прадав­ньо­му ядрі (назви родичів, стихій, основних занять) найближча до санскриту — мертвої дав­ньоіндійської мови, якою написані священні книги індуїзму; схожість дав­ньо­сло­в'ян­ських богів і богів індуїзму; дохристиянський звичай самоспа­лення жінки після смерті чоловіка, що ще зберігся в Індії. Аргу­мент "проти" — немає даних архео­ло­гії про таке переселення, у народній пам'яті, письмових джерелах не збереглося нічого про це.

3. Скіфо-сарматська теорія. Аргументом "за" є деяка подібність у звичаях: побратимство (скіфи), високе становище жінки (сарма­ти); на середньовічних картах територія України іменується Скіфією або Сарматією; у ХУІ-ХУП ст. польська шляхта мотивува­да своє право на українські землі тим, що вона походить від сарматів, тоді як українці — від підкорених скіфів. "Проти" — скіфи і сармати — це кочові іракомовні народи, які мали монархічну форму правління. Для слов'ян характерний осілий спосіб життя. Зони довго жили за народоправства, нові землі захоплювали не з метою пограбувань, а залишалися там для господарського їх Скіфська пектораль освоєння. Подібність звичаїв пояснюється тим, що слов’яни тривалий час залежали від скіфів і сарматів.

4. Вісло-одерська теорія — створена польськими науковцями Ю. Костишевським, М. Рудницьким і підтримана Т. Лер-Сплавинським. Зокрема В. Сєдов та І. Русанова пов'язують походження слов'янських ранньосередньовічних старожитностей празької культури з пам'ятками поморсько-підкльошової й пшеворської культур з доби латену і перших століть н. е., які існували на тери­торії Польщі.

5. Має своїх прихильників теорія проживання давніх слов'ян між Дніпром і Віслою у північному лісовому або південному лісо­степовому регіонах. За даними археологічних розкопок останніх десятиліть доведена слов'янська належність низці культур цього регіону, але не раніше рубежу І тис. н. е.

6. Прабатьківщина слов'ян — нижній Дунай. Аргументом "за" є свідчення "Повісті временних літ", карти IV ст. "Певтінгерові таб­лиці", які вказують на те, що на Балканах проживали слов'яни; ар­хеологічні знахідки слов'янських старожитностей, датованих по­чинаючи з IV ст.; вперте намагання князя Святослава відвоювати Балкани і перенести туди столицю своєї держави. "Проти" — за даними археологічних розкопок наявність слов'ян в інших райо­нах простежується набагато раніше, ніж IV ст. Балкани були од­ним із напрямів їхньої колоніальної експансії починаючи з IV ст. і закінчуючи війнами Святослава. А "Повість" таким чином намага­лася виправдати його військові походи.

7. Новий погляд на історію слов'янства представлений праця­ми Ю. Шилова, зокрема "Витоки слов'янської цивілізації", в якій автор наголошує, що первісним ядром формування слов'ян були українські терени. Місцеві корені українців простежуються із сивої давнини, починаючи з мізинської археологічної культури 23-15-тисячоліття. На території сучасної України знаходиться Кам'яна Могила (Запорізька обл.), літопис якої, на думку Ю. Шилова, поклав початок земній цивілізації.

Спираючись на археологічні дані, мож­на упевнено стверджувати, що слов'яни (праслов'яни), принаймні з часу виділен­ня їх у II тис. до н. е. з індоєвропейської спільноти й до раннього середньовіччя (коли їхнє існування зафіксоване письмовими джерелами та однозначно підтверд­жене археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій стосовно того чи того етапу переселення або розселення слов'ян відповідає дійс­ності.

Зауважимо, що деякі лінгвісти та археологи вважають, що вже на рубежі III—II тис. до н. е. разом з іншими етнічними групами з індоєвропейської спільноти виокремилася германо-балто-слов'янська група, для якої характерна культура кулястих амфор і шнуро­вої кераміки. Праслов'янська спільнота, на думку багатьох архео­логів, репрезентована тшинецько-комарівською культурою, що в II тис. до н. е. обіймала територію в межиріччі Одри та Дніпра. Б. Рибаков пов'язує диференційовані групи праслов'ян І тис. до н. е. зі східною частиною лужицької і поморсько-підкльошовою культурами в Середній Європі та зі скіфськими землеробськими культурами лісостепової частини України.

Археологи, звісно, усвідомлюють майже цілковиту немож­ливість визначити етнічну належність археологічних культур гли­бокої давнини без ретроспективного погодження їх з пізнішими етнічно визначеними культурами, без зіставлення з письмовими джерелами або результатами інших наук (лінгвістики, антрополо­гії тощо), а тому історичні реконструкції науковців-археологів сформульовані у вигляді гіпотез та більш-менш вірогідних припу­щень. Слід зазначити, що й можливості лінгвістики, висновки якої для розв'язання проблем етногенезу нерідко мають вирішальне значення, відносно епохи первісності обмежуються лише відкри­тими на території Середньої та Східної Європи пластами давньоєвропейських гідронімів, які майже не піддаються мовній дифе­ренціації.

Найдавніший період в історії слов'ян губиться у сивій давнині. Відомо, що початковою територією розселення слов'ян була об­ласть між Віслою, Північним Прикарпаттям та Середнім Подніпров'ям.

У І ст. н. е. у творах давніх письменників Східної Європи (рим­ського історика і гео­графа Плінія Старшого, римського історика Тацита, грецького астронома і географа Птоломея) є свідчення про слов'ян взагалі, не розділяючи їх на окремі територіальні групи.

Саме тоді на Подніпров'ї і прилеглих територіях проживало населення так званої зарубинецької культури, яку й прийнято вва­жати початком історії східних слов'ян.

У другій половині І тис. н. е. східнослов'янські племена охоп­люють величезні території від Закарпаття до Дону і від Надпоріжжя до Волхова.

Східнослов'янські племена переважно були осілим населенням. Вони займалися хліборобством, приселищним скотарством, мис­ливством, рибальством, володіли ремеслами — ткацтвом, гончар­ством, металообробкою, що добре засвідчено численними архео­логічними знахідками: прялиця, рибальські гачки, металеві застібки-фібули, пряжки до поясів, вістря до стріл і списів, брас­лети, сережки, колти, різноманітний глиняний посуд. Існувала й досить жвава торгівля з грецькими містами-державами та сходом, свідченням чого є різноманітні археологічні знахідки: амфори, прикраси, монети.