Тема 8.

Українська Народна Республіка — від створення до поразки.

1. Початок української революції. Створення Української Централь­ної Ради.

І Універсал.

2. II Універсал та визнання української політичної автономії.

3. III—IV Універсали. Створення УНР та проголошення незалежності України.

4. УНР часів Директорії.

5. Фастівський договір 1918 р. — крок до соборності України.

1. Початок української революції. Створення Української Центральної Ради.

І Універсал.

Наслідком Першої світової війни стало катастрофічне станови­ще Російської імперії, що вилилося в дезорганізацію народного господарства, різке погіршення життєвого рівня населення, зрос­тання незадоволення народу, активізацію лівих сил, слабкість вла­ди.

2 березня 1917 р. Микола II, а потім і його брат Михайло, зрек­лися престолу. Революція поклала край багатовіковому монархіч­ному режимові династії Романових. Через складність політичної ситуації та збіг обставин у Росії утвори­лося двовладдя — переплетіння фор­мальної влади Тимчасового уряду та ре­альної влади есеро-меншовицької Петроградської Ради. На порядок денний постали такі завдання: створен­ня нової стабільної держави; вирішення національного питання; подолання не­гативних тенденцій в економіці.

Вирішення національного питання для Росії було одним із найскладніших, оскільки йшлося про забезпечення вільного розвитку кожної нації, що утворювали державу. Тому питання про само-визначення народів, у тому числі України, опинилося в епіцентрі політичної боротьби майже одразу після революції. Тимчасовий уряд та керовані есеро-меншовиками Ради, обстоюючи унітарну форму російської держави, визнавали за Україною право тільки на національно-культурну автономію. Це не відповідало вимогам часу, оскільки більшість політичних пар­тій України вимагали національно-територіальної автономії.

Забезпечити втілення цієї підвалини національного розвитку була покликана Українська Центральна Рада, заснована українсь­кою національною демократією 4 березня 1917 р. У її створенні брали участь майже всі демократично налаштовані сили України: інженери, вчителі, кооператори, науковці, студенти, робітники, православне духовенство. Ключову роль у становленні та зміцнен­ні Центральної Ради відіграли три провідні українські партії: Ук­раїнська партія соціалістів-революціонерів (есерів) (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал); Українська соціал-демократична робітни­ча партія (В. Винниченко, С. Петлюра, П. Порш); Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський).

На основі програмних документів цих партій було визначено головні напрями діяльності Центральної Ради в галузі економіки, політики, культури, національних відносин.

Головою Центральної Ради було обрано лідера руху за ук­раїнське національне відродження М. Грушевського. Він цілеспря­мовано обстоював національно-терито­ріальну автономію як основний принцип державотворення. Його позицію підтри­мали 1500 делегатів Всеукраїнського на­ціонального конгресу, який проходив 5-7 квітня 1917 р. в м. Києві. У рішеннях Конгресу наголошувалось: "... тільки на­ціонально-територіальна автономія Ук­раїни у змозі забезпечити потреби ук­раїнського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі". Під­тримавши політичний курс Центра­льної Ради та ввівши до її складу своїх представників, національний конг­рес, військовий, селянський і робіт­ничий з'їзди перетворили її з партійного клубу в законний (легітимний) представницький орган, який вира­жав інтереси усіх верств населення України.

Враховуючи думки українського на­селення, Центральна Рада звертається до Тимчасового уряду з проханням схвалити автономістський курс. У трав­ні 1917 р. до Петрограда виїхала пред­ставницька делегація на чолі з керівни­ками найвпливовіших українських партій — В. Винниченком, М. Ковалевським та С. Єфремовим. Однак Тимчасовий уряд не задовольнив про­хання українців, що значно вплинуло на українсько-російські відносини.

Справа ускладнювалася тим, що в самій Україні знаходилися сили, які виступали проти територіально-національної автономії, а саме:

• частина етнічних росіян, які проживали в Україні;

• зрусифіковані верстви українського населення;

• панівні прошарки та чиновництво; частина православного духовенства;

• значна частина євреїв.

Після тримісячних марних спроб порозумітися з Тимчасовим урядом Центральна Рада 10 червня 1917 р. видала І Універсал — про­грамний документ, в якому проголошувалося право всього ук­раїнського народу у час вседержавного безладдя самоорганізуватися і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу. Документ підбивав підсумок обговорення проблем самовиз­начення України на Першому селянському з'їзді, Четвертих збо­рах Української Центральної Ради, Робітничому з'їзді, І та II війсь­кових з'їздах.

В Універсалі у стислій формі викладалися вимоги Центральної Ради до Тимчасового уряду. Наголошувалося на вирішенні зе­мельного питання, самостійному порядкуванні на своїй землі. Центральна Рада проголосила себе виразником всенародної волі. Усі російські партії негативно поставились до І Універсалу.