Польське повстання 1863—1864 рр. І Україна

На розвиток громадівського руху значно вплинуло польське визвольне повстання 1863-1864 рр, — спрямоване проти панування царської Росії в Королівстві Польському, Литві, Білорусі та Пра­вобережній Україні. Повстання розпочалося в ніч на 23 січня 1863 р. нападами повстанських загонів на російські гарнізони. Польщу охопила справжня партизанська війна. У травні повстан­ня перекинулося в Київську та Волинську губернії. На території Правобережної України було створено 20 повстанських загонів. Росія придушила повстання за допомогою Австрії та Пруссії

У середині 70-х років XIX ст. у Галичині розгортається радикальний революційно- демократичний рух на чолі з І. Франком та М. Павликом

У 1890 р. засновується Русько-українська радикальна партія (РУРП) — перша легальна укра­їнська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соці­альної орієнтації

У програмі-максимум РУРП висувалася вимога здобуття політичної, економічної та культурної самостійності українського народу, його державної незалежності та об'єднання його земель

У 1895 р. один з лідерів цієї партії Юліан Бакинський опублікував свою працю «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), де вперше в історії українського політичного руху прозвуча­ло, що політична самостійність України є необхідною передумовою її економічної та культур­ної розбудови і передумовою самої можливості її існування

У другій половині 80-х центр українського політичного руху переміщується в Східну Галичину («Український П'ємонт»)

У 1899 р. була створена Українська національно-демократична партія — УНДП і Українська соціал-демократична партія, а у 1896 р. — Католицький русько-народний союз

УНДП і УСДП стояли на тих самих позиціях, що й РУРП щодо своєї кінцевої мети. Політична самостійність України стає головним гаслом національного руху в Галичині та на Буковині. 3 виникненням партій національна ідея з гурткової стає масово-політичною

Незважаючи на всі перепони — колонізаторські режими, які намагалися тримати український народ у неуцтві, докладали всіх зусиль, щоб позбавити його національних особливостей та асимі­лювати до російського та австрійського народів, — українська культура другої половини XIX ст. продовжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли: по-перше, реформи 60-70-х років (судова, земська, міська, освітня, скасування кріпосного права); по-друге, бурхливий розвиток капіталіс­тичних відносин

Освіта

За шкільною реформою 1864 р. початкові школи (офіційно вони називалися народними училищами) поділялися на однокласні з трирічним терміном навчання та двокласні, де навчалися п'ять років і які були позастановими. За офіційними даними перепису 1897 р., в українських губерніях на кожних 100 осіб налічувалося 72-85 неписьменних. Представники української ін­те­лі­генції орга­нізовували недільні школи для дорослих. Середніми нав­чаль­ними закладами були класичні восьмирічні гім­назії (класичні і технічні), які проголошувалися безстановими і за­гальнодоступними, але навчання було платним. У 1850 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію.

У 1865 р. з ініціативи М. Пирогова в Одесі засновано Новоросій­ський університет (на українських землях — п'ятий); відкрито Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський техно­логічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути.

Здобутки на Західній Україні: відкрито ряд вузів — Чернівець­кий університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, з 1869 р. запроваджувалось обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років у Австро- Угорській імперії

Наука

Новим явищем було виникнення громадських наукових органі­зацій. При Київському університеті створюються наукові товари­ства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, істо­ричне товариство Нестора-літописця. На Західній Україні 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке 1892 р. перетворене у Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Наукові дослідження проводяться в основному в університетах: магнетизму електротехніки — М. Д. Пильчиков, який працював у Харківському університеті. М. Бекетов вперше в світі став викла­дати курс фізичної хімії, І. Мечников створив вчення про фаго­цитоз та захисні властивості організму, М. Авенаріус досліджував молекулярну фізику, фізик І. Пулюй відкрив рентгенівські проме­ні. У 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. Піднесення відбува­лося в гуманітарних науках, особливо в історичній (0. Я. Єфименко, Д. І. Багалія, Д. І. Яворницький, М. С. Грушевський)

Література

і театр

Література характеризувалася різноманітністю художніх напря­мів, вона охоплювала найрізноманітніші теми та проблеми жит­тя, торкалася всіх без винятку класів, станів і верств тогочасного українського суспільства. Найяскравішими рисами літератури стали насамперед реалізм і романтизм, які органічно поєднувалися та до­повнювали один одного. Марко Вовчок (перша українська соціаль­на повість «Інститутка); Іван Нечуй-Левицький описав життя всіх суспільних верств: селян і робітників, заробітчан («Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я»), міщанства («На Кожум'яках»), інтелігенції («Хмари», «Над Чорним морем»), духівництва («Ста­росвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт»); Панас Мирний («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»); Михайло Коцюбин­ський («Дорогою ціною»); Леся Українка («На крилах пісень», «Думки і мрії»); І. Франко написав майже 5 тис. літературних і на­укових праць.

У 80-х роках XIX ст. відбувається розквіт українського театру (саме у театрі був можливим розвиток української мови), виникають про­фесійні трупи

Архітектура

Поширюється еклектизм — змішування в одній споруді ознак різ­них стилів і художніх епох; будівництво втрачало єдину систему, цілісність, жорстку симетричність; архітектори відмовлялися від поділу форм на головні й другорядні; основними носіями краси ста­ли декоративні деталі.

Продовжувало розвиватися храмове будівництво (Володимирський собор у Києві Р. Бернгардта; костьол св. Миколая в Києві В. Горо- децького).

Найзначніші здобутки: 0. В. Беретті (Володимирський собор, буди­нок Першої гімназії у Києві), В.0.Шредер (будинок оперного театру і театру Соловцова у Києві), П. Главка (будинок резиденції митропо­лита Буковини у Чернівцях)

Живопис

Розвивалися всі жанри, в містах формувалися художні школи, об'єднання художників. Центром уваги художників була реальна соціальна дійсність. Провідного значення набув побутовий жанр: М. Пимоненко («Святочне ворожіння», «Жниця», «На річці», «Проводи рекрутів», «Свати»); М. Кузнецов («Об'їзд володінь», «На заробітки»); у жанрі реалістичного пейзажу — С. Васильківський (3,5 тис. полотен і замальовок різного жанру); батальний жанр за­початкували М. Самокиш і С. Васильківський (серія «3 української старовини»); в жанрі історичної тематики — І. Рєпін

Музика

У 1862 р. С. Гулак-Артемовський створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Основоположником української класичної музики був М. Лисенко: опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «На­талка Полтавка», «Тарас Бульба», оперета «Чорноморці», опери для дітей «Пан Коцький», «Коза-дереза» та ін. На Західній Україні творив М. Вербицький. Українські композитори продовжили профе­сійну музичну обробку українських народних пісень